15 липня в Харкові відбулася церковна
панахида та громадські поминки по фотографу, фотохудожнику та завзятому
громадському діячу Юрію Ворошилову. Це була людина-легенда, людина-генератор
ідей, людина-вулкан, пом’янути її зібралися рідні, друзі, колеги та герої
фоторобіт Майстра.
Той,
кого ми втратили
З страшним діагнозом «рак» Юрій Ворошилов
боровся декілька років. І декілька разів майже перемагав цю важку хворобу.
Майже. Але врешті решт підступна болячка зупинила його життя. Передчасно та
безжально. Втім, навіть смерть не змогла перебороти його творчості, адже ще
довгі роки світ бачитиме ті чи інші події його очима. Бо саме він спромігся
свого часу відзняти фотосесію над реактором Чорнобильської АЕС, який вибухнув,
під цим реактором, куди фотохудожник спускався з групою науковців Костянтина Чечерова
з інституту Курчатова, та з усіх боків від реактора з чисельними місіями
різноманітних служб.
Щоб ви розуміли, ніхто не посилав Юрія
Ворошилова у Чорнобиль. Але Юрко не з тих, кого треба було кудись посилати.
Правдами та кривдами він виборов це відрядження у редакції «Слобідського краю» – газети, де працював. Втім, на місці найстрашнішої
аварії ХХ сторіччя менш за все потрібні були фотокореспонденти, отже, Юркові
прийшлося випробувати себе і в якості волонтера-пожежника, і в якості
волонтера-рятівника, і в багатьох інших якостях. Але завжди, що б не
відбувалося, він тримав у руках фотокамеру та фіксував для історії події
навколо.
Коли у 2014 році почалася агресія російських
нацистів проти України, Юрко одним з перших журналістів відправився на
передову, туди, де навіть військові почували себе з острахом. «Я там був» – це
життєва концепція Юрія Ворошилова, яка змусила його завжди перебувати у
«гарячих точках», там, де відбувалися боєзіткнення, там, де було найбільш гаряче.
Так Юрко Ворошилов побратався з грузинським легіоном, а потім з 92-ю Окремою
механізованою бригадою імені кошового отамана Івана Сірка (92 ОМБр) –
формуванням механізованих військ у складі Сухопутних військ Збройних сил
України.
Навіть дізнавшись про страшний діагноз, Юрій
Іванович не припинив виїзди на передову, де він відчував себе якнайкраще. Втім,
в якусь мить хвороба помстилася за таку байдужість – перейшла в четверту, найстрашнішу
стадію. Навіть попри цей вирок, Юрій Ворошилов не втрачав оптимізму і не
відмовлявся від своїх проектів, виставок, видань, інших способів розповсюдження
правди.
Так сталося, що його квартира на Північній
Салтівці, опинилася під постійними обстрілами рашистів-нацистів. Отже, він був
вимушений покинути все своє майно, всі свої архіви і шукати порятунок і
лікування спочатку у знайомих, що мешкали в Харківській області, а потім – на
Заході України. А в останні дні за його життя боролися німецькі лікарі в одній
з клінік Берліну…
Бачення майстра
Навіть зараз важко сказати, де й скільки
виставок своїх фоторобіт провів Юрко Ворошилов. Точно відомо, що у 1998 році
його виставка, присвячена Чорнобильський трагедії об’їхала майже всю Німеччину –
побувала в Нюрнберзі, Дрездені, Дортмунді, Берліні та декількох інших містах. А
ще були виставки у США, Чехії, Польщі, і, зрозуміло, Україні. Митець не любив,
коли його називали фотохудожником, – завжди виправляв: «Я – фоторепортер». Хоча
насправді його творчість була саме художньою, від фото репортерства до
мистецтва фотохудожника він виріс ще у 70-х роках минулого сторіччя.
15 липня біля харківського Літературного
музею було відкрито постійнодіючу вуличну виставку робіт Юрія Ворошилова. Представниця
музею, Ольга Бондар-Різниченко, каже, що дружба між її закладом та
фотожурналістом почалася ще наприкінці 1989 року, адже музей виявився сусідом
творчої майстерні цього митця. Юрій Ворошилов допомагав новоствореному музею,
часто приходив у гості, захищав його активістів від гонінь тодішньої влади,
дарував свої роботи, які давно вже стали невід’ємною частиною експозиції
Літературного музею.
Основою для виставки стали мініатюри робіт
глобального виставкового проекту «Історія Слобожанщини», який було реалізовано
Майстром у 2008 році у Харківському Художньому музеї. Філософське осмислення
усієї історії нашого краю, кожна робота – це привід довгих та ретельних
роздумів, кожна робота – це не тільки відображення якоїсь епохи, але ще й
метафора, певний переспів якихось пам’яток історії, літератури, художньої
творчості.
Пані Бондар-Різниченко каже, що ця виставка була
знаковою для Харківщини, і що після експозиції вона була взята на зберігання
Харківським літературним музеєм. Отже, зараз є можливість час від часу
оновлювати або змінювати експозицію вуличної меморіальної виставки, щоб
подовжити її існування якомога довше. Пані Ольга провела першу екскурсію
новоствореною виставкою для гостей панахиди, і пообіцяла проводити такі
екскурсії для всіх бажаючих регулярно.
Удова митця, художниця Алла Топчій, каже, що
офіційно Юрко Ворошилов народився 10.01.1952 року. Але насправді, як
стверджували мати фотохудожника, він прийшов на світ 28.12.1951 року, так
святкували в його родині. Юрій Іванович був кореспондентом харківської газети
«Слобідський край», всесоюзних газет, таких
як «Известия»,
низки інших. Він співробітничав з усіма засобами масової інформації, які
існували в Харкові в ті чи інші часи, але його життєвим завданням було дещо
більше, ніж просто публікація фото в газеті. Юрій став, мабуть, першим з
вітчизняних фотографів, який почав фотографувати життєві події та архітектурні
ансамблі зверху, з висоти. Стрем’янки та автовишки скоро перестали задовольняти
майстра. Дахи найвищих будівель – теж. І тоді він почав
літати. Гелікоптери та літаки, дельтаплани та параплани – усе,
що більш-менш літає – опанував митець. Його альбоми Харкова з висоти пташиного
польоту стали першими у цьому жанрі фотографії. Його знімки для газет стали
унікальними свідоцтвами епохи, його аерофотозйомка з Чорнобильської АЕС
назавжди увійшла в золотий фонд фотомистецтва світу.
На відкритті виставки виступило багато різних людей. Волонтери та журналісти, художники та медики, колеги по фото цеху та ветерани-чорнобильці. І усі були вражені енергійністю, завзятістю, безстрашністю та наполегливістю померлого. Остання робота Юрія Ворошилова – виставка «Війна культур», він планував провести її найближчим часом, а присвятити хотів війні між Україною та росією. Митець доводив, що наші дві країни – то різні світи, різні культури, різні традиції, і що коріння сучасної війни знаходиться в дуже-дуже далекому минулому. Тепер здійснення задумів видатного фотохудожника – це справа честі для його друзів та колег. Але коли станеться ця виставка – сказати дуже важко, адже як завжди задум Юрія Ворошилова є масштабним, глобальним, важким для втілення. Але він ніколи не шукав легких шляхів…
Текст/фото: Олег Перегон
Харків
На знімках: відкриття вуличної виставки біля
Літературного музею, Юрій Ворошилов, з архиву Юрія Ворошилова
