14 березня в Центрі мистецтва та медіа FRIDA23 у Ростоку
відкрився міжнародний виставковий проєкт «Відлуння війни». Його організатором
виступила громадська організація «Німецько-український центр Ростоку» у
співпраці з KARO gAG (KulturAktienRostock) та Німецьким історичним інститутом у
Варшаві. Проєкт реалізовано завдяки грантовій підтримці Landesamt für
Gesundheit und Soziales і Ökumenewerk der Nordkirche.
Це – виставка живопису та фотографії, де представлені
роботи талановитих українських митців, мисткинь і фотографів: Дарії Габрук,
Олени Клочко, Алана Мейера, Сергія Захарова, Владислава Савенка та Валентина
Бобиря.
Проєкт складається з двох частин і вшановує пам'ять про
початок російської агресії проти України. Він візуалізує вплив війни на
суспільство, демократію та гуманістичні цінності.
Документальна частина під назвою «Репортаж із оточеного
Чернігова» представляє фотодокументацію перших днів повномасштабної війни в
Чернігові, створений фотографами Валентином Бобирем та Владиславом Савенком.
Світлини показують драматичні руйнування міста та унаочнюють людські й
інфраструктурні втрати, спричинені нападом російських військ.
Коли 24 лютого 2022 року Росія напала на Україну,
мешканці Чернігова постраждали одними з перших. Старовинне місто Київської Русі
на річці Десна, неподалік від кордону з Білоруссю та Росією, відіграло ключову
роль в обороні Києва, оскільки воно блокувало доступ до столиці зі сходу та
північного сходу. Російські війська не змогли обійти Чернігів – протягом 38
днів вони безуспішно намагалися прорвати оборону міста, обстрілювали його та
спровокували гуманітарну катастрофу. Але український опір завадив захопленню
Чернігова.
У Чернігівській області зруйновано понад 600 кілометрів
доріг та 16 мостів. За оцінками, відновлення може зайняти до 50
років. Знімки документують зруйновані будинки, навчальні заклади та
культурні установи, які стали символами війни та спроби Росії знищити
українську ідентичність.
Друга частина виставки присвячена емоційному виміру війни
та особистому досвіду втрат і травм. Роботи мисткинь Дарії Габрук та Олени
Клочко й митців Алана Мейєра і Сергія Захарова торкаються тем насильства та
виживання і проливають світло на те, як люди справляються з наслідками війни.
Вони звертаються до таких аспектів, як політика і суспільство, життя і смерть,
любов і страх, а також безпека і міграція.
Сергій Захаров, ув'язнений та підданий тортурам
російськими окупаційними військами в Донецьку в 2014 році через свою критичну
мистецьку та соціальну позицію, зараз живе в Києві і продовжує свою роботу як
художник. Його стріт-арт, що висміював бойовиків так званої «Донецької народної
республіки» у публічному просторі, став його творчою зброєю у 2014 році – актом опору окупантам.
У рамках виставки представлена його картина «Сховище»
(2021). Робота зображує вибух на складі боєприпасів і критично розглядає
питання диверсій на території військової частини. Насичена кольорова палітра
створює вражаючий контраст – водночас зловісний і містично красивий.
Дарія Габрук, родом з Житомира, продовжує свою художню
діяльність, а також викладає мистецтво дітям у Шверіні та Ростоку. Її серія
«Еміграція» (2022) відображає долю тих, хто втратив батьківщину під час війни.
За концепцією мисткині зображення нагадує розбиту посудину, гармонійна форма
якої розпадається на гострі уламки, що символізують загублені душі, розбиті
серця та розірвані сім'ї. Спотворені та майже сюрреалістичні зображення
оприявнюють відчуження, втрати та невизначеність, які супроводжують вимушену міграцію.
Олена Клочко розпочала свою серію про руйнування міст у
2023 році, а її робота «Руїни будинку» 2024 року показує стан її рідного міста
Бахмуту та будівлі, в якій розташовувався її сімейний бізнес. Там колись
знаходились мистецький центр та студія Олени. Твір заснований на фотографіях,
опублікованих українськими ЗМІ.
Нещодавно створена нею картина «Я ненавиджу політичне
мистецтво» (2025) є однією з робіт серії «Всередині ящика Шредінгера». Вона
тематизує невизначеність людства щодо перспектив демократії та майбутнього у
світі, де такі принципи, як свобода, знаходяться під загрозою. Серія, виконана
на чорному полотні в експресіоністично-абстрактному стилі, нагадує роботи
Френсіса Бекона і відображає пригнічений настрій мисткині.
Алан Мейєр, котрий мешкає в Німеччині, працює в Україні з
2014 року, організує мистецькі проєкти та сприяє обміну між українськими й
європейськими митцями. Маріуполь, Авдіївка, Краматорськ – міста Донецької
області, які Мейєр малював під час свого перебування на Донбасі у 2021 році. У
цих роботах митця переплетені ледь вловима іронія та здатність відобразити
«поезію» й сувору реальність промислових міст Донбасу. Майже імпресіоністична
манера Алана дозволяє передати індивідуальний характер цих міст у мирні часи,
деякі з яких були майже повністю стерті з лиця землі в наступні роки та
окуповані російською армією. Сьогодні Краматорськ перебуває під постійною
загрозою артилерійських обстрілів, і список жертв зростає з кожним днем.
На одній з його робіт зображено в'їзд до Авдіївки з видом
на Авдіївський коксохімічний завод («АКХЗ»). Ця копія роботи була створена в
рамках проєкту «Тонка червона лінія», ініційованого Оленою Клочко, і виконана в
Бахмуті у 2021 році. Оригінал, який зберігався в Авдіївці, був знищений
російськими окупантами у 2022 році.
Дарія Габрук, Олена Клочко та Алан Майєр були присутні на
відкритті виставки.
Реалізацію виставки уможливили зусилля керівниці проєкту
Наталії Макеєвої та кураторки Марини Стрельцової, Thomas Häntzschel, одного із трьох членів правління
KARO gAG, а також Тетяни Сушко, Наталії Кондратовець, Gerhard
Bley й активних членів української громади – Андрія Кленка, Яни Добер, Євгена
Чабановського, Міли Лебедєвої, Тетяни Редько та Лариси Стогній.
На відкритті були зібрані і вже передані кошти для
допомоги харківським шпиталям і стабілізаційним пунктам. Тут потрібно
відзначити волонтерську допомогу Олени Берман.
Організатори дякують всім німецьким і польським
друзям і колегам, завдяки і за сприяння яких відбувся цей проєкт.
Чому ця виставка така важлива? Вона знайомить європейців,
зокрема мешканців Ростока, з неймовірними талантами України, водночас
нагадуючи, що однією з цілей цієї війни є нищення росіянами української
культури та ідентичності.
Ось що сказала нашому сайту мистецтвознавиця, кураторка
проєкту «Відлуння війни» Марина Стрельцова.
– Виставковий проєкт «Відлуння війни» в німецькому
Ростоку об’єднав документальну та художню частини – дві перспективи на війну,
що корелюють між собою, водночас кардинально відрізняючись.
Документальні фотографії Валентина Бобиря та Владислава
Савенка – це миттєва, безпосередня реакція на жахливі події, коли прагнеш
сфокусуватися, зафіксувати, зберегти в пам’яті, наражаючи себе на смертельну
небезпеку через фотографування під постійними обстрілами. Натомість сучасний
живопис Дарії Габрук, Олени Клочко, Алана Мейера та Сергія Захарова – це
емоційна рефлексія над тим, що сталося і триває досі. Це «портретування»
спотвореного обличчя війни з усіма її наслідками.
Метафору «Відлуння війни» можна трактувати на кількох
символічно-асоціативних рівнях. Пам’ятаєте, як у 2022 році, налякані та
озлоблені на ворога, ми закликали світ закрити небо над Україною? Але спочатку
залишалися на самоті у своєму прагненні врятувати життя людей. Тоді єдиним
звуком, що ми чули у відповідь, було ехо наших благань.
Часова дистанція дає можливість аналізу та переосмислення. Проте сьогодні цей аналіз відбувається паралельно з тим, як знекровлюється Україна. У Європі поки що чують лише відлуння війни, та набат звучить усе голосніше…
Для нас, українців, «відлуння війни» – це травма і біль, що не зникають, а відгукуватимуться у наступних поколіннях. Це пам’ять про події, що впливають на теперішнє і знову нагадують про себе – у розбитих будинках і розповідях очевидців. Це руїни міст, що замовкли назавжди: там ехо чути голосніше через відсутність життя. Зрештою, війна «відлунюється» для нас і світу у творах мистецтва, які стають способом переосмислити пережите, зробити його зрозумілим і відчутним для себе та інших.
Відео: Леся Савенко
Фото: Sebastian Povilletos
Публікацію підготував: Ігор Магрілов
