Володимир Лапідус — харків’янин поважного віку, йому вже виповнилося 85 років. Каже, що на цьому світі його тримає тільки одне — бажання справедливості, адже цього винахідника, підприємця та організатора декілька разів ошукали нечисті на руку можновладці. Фактично, рейдери вкрали у родини Лапідусів успішні, процвітаючі, важливі для суспільства підприємства.
Здоров’я між клітинами рослин
Володимир Йосипович розповідає:
— Головна робота мого життя — це розробка нанобіотехнології, я — співавтор патенту на винахід способу отримання біологічно активної речовини рослинного походження. Моїми співавторами є зараз покійні Валерій Петросов (колишній очільник Харківкоммунпромводу) та Григорій Корсунський (мій помічник в науковій роботі). Тобто з розробників цієї технології я зараз залишився один…
В чому вона полягає — поясню так: у будь-якої живої рослини є так звана міжклітинна рідина. До нас її в промисловому масштабі виділяти нікому не вдавалося, бо руйнувалися клітини та утворювалася суміш внутрішньоклітинних та міжклітинних речовин. Ми підібрали умови, при яких клітини не руйнувалися, а міжклітинна рідина отримувалася в промисловій кількості. Цікавий факт — для цього потрібна постійна температура, тотожна температурі людського тіла — 36 градусів по Цельсію. Таким чином ми змогли отримати цю воду від овочів, лікарських рослин, грибів, різних трав.
Спочатку ми цим експериментам не приділяли особливої уваги. Аж раптом стали помічати справжні дива, наприклад, наш технік, який час від часу намочував руку у цій продукції під час наладки обладнання, несподівано для себе позбувся невиліковної хвороби — хронічного псоріазу. Ще один харківський вчений одужав після невиліковної саркоми, приймаючи отримані нами препарати. Тоді на наші розробки звернули увагу на всесоюзному рівні, нас запросив до себе відомий хірург-офтальмолог академік Святослав Федоров, велику увагу приділив і очолюваний ним Радянський фонд милосердя та здоров’я. Але СРСР розпався, і остаточний патент на наш винахід ми вже отримували в часи Незалежності України — у 1993 році. Дуже зацікавилися цією технологію і іноземні колеги, нас запрошували до Ізраїлю, були готові дати будь-які гроші, але я, як патріот своєї країни, України, відмовився.
Несподіване пророцтво
— Як ви йшли до цього винаходу?
— Мій шлях не був прямим. Я — з лікарської родини, мої батьки — обидва були медиками, батько, військовий лікар, загинув на війні. Вітчим був суддею, дуже моральною та порядною людиною. Але я обрав для себе іншу професію — в 1960 році закінчив інститут залізничного транспорту і став інженером-будівельником. Паралельно з навчанням професійно займався спортом, був майстром спорту по самбо, входив у збірну команду України з цього виду боротьби. А до 2016 року я ще й був віце-президентом федерації шахів Харківської області, ось такі в мене майже протилежні спортивні уподобання — боротьба та шахи.
Коли я вже закінчував навчання в інституті, треба було написати диплом, а я, як спортсмен, був на зборах, готувався до змагань. На написання дипломної роботи виділяли час з січня по травень, а я повернувся за зборів тільки в квітні, моїм консультантом по дипломній роботі був головний архітектор інституту «Гіпрококс» пан Завадовський, він в розпачі сказав: ти прогуляв три місяці, йди ще два тижня гуляй, але тему дипломної роботи дав. За ті лічені дні, що залишалися, я встиг якось написати цей диплом. А коли відбувався захист диплому, цей вчений сказав дуже дивну пророчу фразу щодо мене: «Життя цієї людини пройде дуже оригінально: через 25-30 років він займатиметься чимось іншим, що не матиме відношення до будівництва та проектування, але те, що він створить, матиме більше значення, ніж те, що збудує він сам, всі викладачі та студенти нашої кафедри»… Всі почали сміятися, а я — одним з перших. Але зараз, коли минуло 63 роки, я вважаю ці слова пророчими. Хоча більше я цього професора ніколи не бачив, його слова збулися майже повністю!
Після інституту я був інженером, старшим інженером, керівником групи, будував-будував, а приблизно через 25 років мені це все набридло, і я пішов працювати тренером по дзюдо. Потім увійшов до обласної федерації дзюдо. Тут почалася так звана Перебудова, з’явилися нові можливості, я почав паралельно з тренерською роботою займатися бізнесом, створив кооператив «Грибниця». Одним з перших став вирощувати гриби — шампіньйони, потім почав займатися відновленням акумуляторів, коротше кажучи, я став «новим українцем». Але бєспрєдєлом ніколи не займався, тільки законним бізнесом. Почав помагати церкві, синагозі, інвалідам, ветеранам, ремонтував школу, дитячий садок тощо. І в той момент мене охопила ідея створення сублімаційної установки по виробництву сушених продуктів. Першу установку я замовив в Інституті низьких температур. Фахівці інституту зробили її за місяць! Мені дозволили організувати експериментальну спортивну лабораторію в Сокольниках, там ми й почали свої досліди. Там і було отримано перші результати…
Щоб зробити винахід — продав все майно
Винахідник каже, що наука лише здається легким шляхом:
— Спочатку в нас нічого не виходило. Сублімаційна установка спершу була незграбною, небезпечною та дуже дорогою. Її робочою рідиною був рідкий азот, який в ті роки було непросто закупати. В подальшому наші кулібіни вдосконалили її, зробили більш економічною, замінили рідкий азот звичайною водою, ми підписали договір з Харківським авіаційним інститутом, і ще більш вдосконалили нашу установку. Ми змінювали то одне, то інше, то третє, — але врешті решт пішов продукт, я плигав ледь не до небес! Ми почали експериментувати з різною сировиною: обробляли часник, гриби, якісь городні рослини. Ми навчилися розкладати продукт, окремо отримували ефірні олії, окремо — рідку фракцію, окремо — клітковину. Фаза, яку ми спочатку викидали, сприймаючи за побічну, врешті виявилась головною, найбільш цінною, найбільш цілющою. Аж раптом до мене прибіг мій технолог і почав як навіжений скидати з себе сорочку, показувати мені свій живіт, руки… Я думав, він збожеволів, аж поки не зрозумів, що людина позбулася невиліковної, як тоді вважалося, хвороби. Це був справжній шок! В той день я різко змінив все своє життя…
— Тобто тоді ви почали свій науковий пошук?
— Так, моя дружина на той час працювала в Харківкоммунпромвод під керівництвом академіка, доктора наук Валерія Петросова заступником головного механіка, ми дружили родинами. Ми разом з ним почали дослідження, і дійшли висновку, що нашому технологу помогла позбутися хвороби саме міжклітинна рідина продуктів, які ми обробляли, бо ми вважали її зайвою та утилізували, а вона потрапляла йому на руки при обслуговуванні установки. Тоді прийшлося перебудувати установку знову, шукати спосіб видобутку саме цієї речовини, на яку до нас майже не звертали увагу. Врешті ми першими в світі розробили спосіб її промислового видобутку. Але спершу ми почали робити дослідження разом з Інститутом лікарських трав, Інститутом мікробіології, ізраїльськими дослідними установами тощо.
Мені казали: що ти робиш, ти станеш жебраком! Але я вкладав всі гроші в цей проект. В мене на той час було 33 автівки, 5 супермазів, 2 підйомних крани, 2 бензовози, декілька автобусів, я продав все, щоб вкласти гроші в ці досліди. Мене запрошували працювати в Ізраїль, США, інші країни, а я лишався в Харкові і працював. А потім пішли позитивні результати. Були досліди на мишах, які мене вразили: тварини, приречені до смерті різними хворобами, виживали, вживаючи міжклітинну рідину певних рослин. Врешті, за цим лікуванням до мене почали звертатися хворі люди…
Сімейний бізнес
— Свою фірму — згадує дослідник — я назвав Даніка, на честь улюбленого онука, якого назвали Данилом. Я купив покинуту будівлю колишньої фабрики «Ера», що стояла без вікон та дверей, зробив ремонт, сам підготував ескізи (я ж конструктор-будівельник), на заводі «Турбоатом» та «ХЕМЗ» мені виготовили обладнання (все — в єдиному екземплярі, аналогів ніхто ніколи не робив), і так було створене це підприємство.
Я понабирав кредити, заклав свою квартиру, квартиру сестри, заборгував усім, але йшов до своєї мети. В 2001 році державна комісія прийняла в експлуатацію цей єдиний в Україні цех з виробництва міжклітинної рідини.
З 1987 по 2006 року я був директором підприємства, а потім цю посаду обійняв мій син. Фірма процвітала. Ми сплачували податки, допомагали церкві та синагозі. Нами почали цікавитися зарубіжні партнери. І, як тільки перші 30000 доларів поступили на наші рахунки, це було в 2012 році, бандити відібрали в нас це підприємство. Рейдери зняли з посади мого сина, це було за часів Януковича, вигнали з роботи онука, а в 2014 році вивели зі складу засновників і мене! Забрали все: будівлю, обладнання, документацію. Навіть перереєстрували патент!
Мій терпець увірвався, я подав до суду, виграв суд першої інстанції, моїм адвокатом був Олег Синєгубов, який сьогодні очолює Харківську обласну військову адміністрацію. У вересні 2014 року ми отримали таке саме рішення апеляційного суду. Тоді ми з сином прийшли на своє підприємство, щоб подивитися, в якому воно стані. В той же день бандити здійснили замах на життя мого сина, його вдарили по голові, коли він о 20.00 виходив з машини біля свого будинку. Три дні лікарі боролися за його життя в реанімації, він вижив, але й зараз відчуває негативні наслідки того нападу…
Подальша історія нагадує найгірші детективні романи:
— Втрачаючи свідомість після нападу, мій син встиг почути та запам’ятати ім’я одного з нападників. Ми швидко вирахували, хто був той нападник та яке він має відношення до рейдерів. Здавалося б, правоохоронцям нічого не варто розкрити цю справу — але навпаки, з великим спротивом мені вдалося добитися порушення кримінальної справи 9 жовтня 2014 року, через три дні після нападу, а 13 жовтня справу… закрили. Тобто людина лежить у лікарні, в неї зламана щелепа, струс мозку, крововилив в мозок, інші травми, а поліція закриває справу… Це ж скільки грошей треба було заплатити?!
Винахідник каже, що хабарі, судові та юридичні хитрощі, шахрайські прийоми не дають йому та його родині повернути собі свою власність і досі. Ані поліція, ані прокуратура, ані суди не бажають відновлювати справедливість в цій, здавалося б, простій та очевидній справі. Змінюється влада, проводяться реформи правоохоронної системи держави, але всі спроби відновити справедливість у цьому питанні залишаються марними…
Чудодійна вода
Одного разу винахідник випадково прочитав в дореволюційній газеті розповіді гонщиків худоби, які згадували, як переганяли бугаїв з Вовчанську до Харкова. І тоді вони помітили: якщо по дорозі напоїти тварин в певному місці, вони легко проходили відстань в 90 кілометрів до Харкова з цей день, а якщо напоїти худобу деінде в іншому місці — знесилені після багатогодинного переходу, вони мали переночувати в полі, і діставалися до міста тільки наступного дня. Це зацікавило Володимира Лапідуса, і він почав пошук:
— Я взявся за цю справу, проїхав шлях від Вовчанська до Харкова, взяв зразки води в різних місцях, і відправив на аналіз. Один зі зразків походив з села Шестакове, яке раніше змінило багато назв, наприклад, колись воно називалося Непокрите, Тимофіївка, тощо. Отже, всі взяті проби виявилися водою невисокої якості, а шестаківська вразила фахівців, мені сказали навіть, що такої води не буває — існує тільки два чи три джерела в світі, і всі вони десь в Швейцарських Альпах.
А я вже тоді розумів, що 90% наших хвороб ми випиваємо з водою, бо від якості води залежить і стан імунітету, і багато чого іншого. А ще в ті роки, та й зараз, на ринку води було дуже багато підробок, неякісних вод, які більше шкодять людям, ніж дають користі. Отже, я вирішив дати харків’янам справді корисну і безпечну воду. Я викупив хату у цьому селі, пробив три свердловини та відправив видобуту воду на аналіз. І отримав висновок від фахових інститутів «вода вищої категорії».
До речі, ще одна свердловина через дорогу від цього місця дала негативний результат, тобто ця вода виявилася дуже локальним феноменом. За однією з теорій, декілька тисяч, а, може, й мільйонів років тому там впав метеорит, під впливом речовин якого й формувалося родовище цієї води! І в 2002 році я створив фірму «Даніка-Плюс» (теж назвав на честь внука) з видобутку та продажу цієї води мешканцям міста Харкова. Підприємство з самого початку було успішним та прибутковим, Шестаківська вода сподобалася харків’янам, її купували як з цистерн на вулицях, так і бутильовану в магазинах, замовляли доставку великих ємкостей до офісів, ми встановили по місту 97 автоматів по продажу води. Маючи великі прибутки, ми сплачували й великі податки в бюджет держави…
Продовження цієї історії — майже точна копія історії попередньої, у 2005 році цю фірму почали «віджимати» рейдери. Винахідник розповідає:
— Щоб захопити процвітаюче підприємство, свої зусилля об’єднали колишні партійні діячі (хоча компартія України давно розформована, її функціонери продовжують мати значний вплив на те, що відбувається в державі), бізнесмени, працівники правоохоронних органів та відверті бандити.
Є тут і присутність російського агентурного сліду. НВЦ «Даніка-Плюс» це було наше сімейне підприємство, де офіційно працювали я, мій син, моя сестра, наші друзі. Раптом якийсь невідомий пан, який не мав жодного відношення до фірми (скоріш за все, взагалі підставна особа), звернувся до суду Вовчанського району, немов би наша фірма використовує приналежну їй землю не за призначенням. Абсурд, оскільки ми оформили всі необхідні документи для експлуатації свердловини, мали всі дозволи та узгодження. Але суддя зробив по-хитрому: направив повістки на вигадані адреси, і при нашій відсутності виніс незаконне рішення про визнання наших державних актів власності на землю недійсними.
Апеляційний суд анулював це рішення і повернув справу на розгляд районного, Вовчанського. І тут у справі з’являється одна сумнозвісна суддя, яка зараз у судовому порядку переслідується за колабораціонізм та державну зраду. Не виключено, що вже тоді вона працювала не на користь нашої держави, а на користь ворога, отже, ця горезвісна суддя повністю проігнорувала зауваження апеляційного суду і продублювала незаконне рішення. Я був присутній на цьому судовому засіданні і більшої наглості та заангажованості з боку судді ще в житті не бачив! Маленький факт, коли ми виходили з залу суду, я випадково зіткнувся обличчя в обличчя з цією пані, і вона з посмішкою спитала: «Ну, як я вас?»
А далі, доки родина Лапідус шукала захисту в судах, рейдери захопили підприємство та продали його за 200 гривень двом бомжам, які ніколи не були в селі Шестаково, один з них за два місяця до цього вийшов з колонії, а другий — перебував у розшуці за кримінальні злочини. Ці «керівники» швидко передали фірму іншим людям, та зникли. Що потім? Хабарники-судді, шахрайські оборудки, підроблені документи, рейдерські прийоми — і досі родина Лапідусів не має жодних прав на своєму родинному підприємстві.
Вода — багатство України
Питаю у Володимира Лапідуса:
— Навіщо антиукраїнським силам була потрібна ця рейдерська оборудка?
— Щоб послабити Україну як державу та Харківщину, як її складову частину. По документах сьогодні ця фірма є збитковою. Вона не сплачує податки, які ми колись платили, всіляко уникає соціальної відповідальності. Я не здивуюся, якщо гроші від цієї діяльності йдуть так чи інакше до російських загарбників. Мова йде про мільйони гривень щоденного прибутку, адже в Харкові працює майже 100 автоматів, десятки автоцистерн тощо. У рейдерів вистачило нахабства розпочати справу про банкрутство цієї процвітаючої насправді фірми, ось звідки я знаю про це шахрайство! Врешті, я виграв суди, і отримав рішення про повернення моїй родині цього підприємства, але вже 10 років судова система не може цього зробити… Адже ця вода є справжнім багатством України, багатством, якого нашу державу хочуть позбавити!
Володимир Йосипович має вигляд набагато молодший свого справжнього віку. Таємниця цього вигляду полягає, мабуть, у постійній спортивній діяльності, здоровому житті, здоровому харчуванні, але, як він сам зазначає, значна частина його енергії — це жага справедливості та бажання повернути собі вкрадене. Він і сьогодні готовий продовжити досліди, вдосконалювати свої розробки, щоб подарувати Україні ще декілька цілющих препаратів, аби тільки потрапити до власної фірми з видобутку води та власної фірми з видобутку міжклітинної рідини, де поки що, за його словами, панують злодії… Отже, чи переможе здоровий глузд та право, чи й надалі наша держава буде заповідником рейдерських схем та бандитських наїздів — побачимо найближчим часом, адже днями винахідник відправив нову серію позовів та скарг в усі інстанції…
Текст/фото:Олег Перегон
Харків
