Наш сайт – це новинне медіа, ми публікуємо переважно репортажі про минулі події. Якісь аналітичні матеріали, міркування на тему або прогнози ми друкуємо вкрай рідко, це скоріше винятки з правил.
Ось сьогодні якраз той самий випадок. Є люди, які хочуть викласти свої здослідження про те, що зараз відбувається в нашому житті, донести їх до широкої громадськості, закликати до дискусії.
Підкреслюємо, що, надаючи можливість опублікувати матеріал, ми не обов'язково згодні з тим, що сказав автор, і готові дати слово і тим, хто хоче з ним посперечатися.
Текст, що нижче, надіслав відомий харківський адвокат, Анатолій Тарасенко, кандидат юридичних наук (дисертація 1995 року «Кримінальна відповідальність за заважання здійсненню релігійного обряду»), колишній доцент кафедри кримінального права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого. Зараз він працює над докторською роботою стосовно «захисту релігійних свобод і є ключовим адвокатом у позовах до рф, білорусі, кндр, ірану та їх керівників про репарації та контрибуційні виплати українцям». (І.М.)
Ми знаємо такий християнський феномен, як Пробудження. Скільки їх вже було… Віруючі памʼятають такі дійства, як знамениті американські Пробудження початку і кінця XVIII століття. Менш відомими, але більш вражаючими для історії віри і відданості є Пробудження у Європі середини XIX століття. Вже на нашій пам'яті слід назвати громадну жагу і щасливе втамування голоду за духовним насиченням у постсовєцькі часи кінця ХХ століття.
Я зараз не про них. Я про останнє за часом і унікальне за змістом Українське Пробудження – про головну подію початку XXI-го.
Які характерні риси пробуджень у попередні віки і чому вони мали свій надихаючий початок і завжди затухаючу кінцівку?
Перше. Це були пробудження вірян, які неочікувано розпочинались у певному місці і захоплювали цілі вулиці і навіть міста, розповсюджуючись у вигляді фантастичних чуток і ще більш фантастичних справжніх історій.
Зазвичай це були пробудження, які охоплювали певну кількість місцевих жителів, до яких приєднувались ті, хто мав покликання згори долучитись до чергового пробудження. Радість від духовної єдності і віри у світле майбуття на цій землі і єднання з Богом на небі надихали людей радіти і веселитися, хвалити Господа і прославляти провідників цього щасливого часу.
Ентузіазм
буквально охоплював кожного, кожну особу міста, включаючи і невіруючих, і
агностиків. Але це було, зазвичай, вузько конфесійне та прогресивіське
проявлення євангельського вчення, яке відмежовувалось від сторонніх вчень чи
проявів віротворчої діяльності. Проходили дні і місяці, ентузіазм пробудження
знаходив свою найвищу вершину у молитовних зверненнях і поступово, поступово
градус захвату, як і кількість його підтримуючих, спадали. До наступного.
Друге. Це обов'язкова конфліктність між тими, хто пробуджується у своїй віротворчості і тими, хто з прохолодою чи навіть вороже ставився до таких проявів релігійності значної кількості людей. Одні переконані у своїй правоті – інші у своїй. Переконання один одного провокувало гостре вирішення інколи зовні незначних розбіжностей у вченнях чи релігійних практиках.
Третє. Все незвичне здається незвичайним і такий «ранок» у житті тисяч людей штовхав багатьох на негайну зміну більш-менш традиційних поведінкових особливостей, на злам таких насамперед тоді, коли вони протирічили писаним чи усталеним догматам.
Усе не так з Українським Пробудженням (багато хто і не вважає це пробудженням через принципово іншу парадигму загорання віри, яка принципово відрізняє суто український феномен цих часів).
Розпочнемо з подій саме релігійного змісту, хоча і проявлених у військово-політичній формі. У 2014 році світська за конституційним законодавством і православна за державною ідеологією країна напала на багатоконфесійну країну у самому серці християнської Європи. Війна змінила майже все, але вона не могла змінити віротворчі засади не лише двох ворогуючих країн, але і будь якої країни, прямо чи побічно причетних до життя і смерті, повʼязаних з бойовими діями.
Так змінилось ставлення людей до своїх фундаментальних прав і свобод. Ще не помітне для пересічних громадян, але яскраво проявлене у відношеннях до віруючих і цілих конфесій. Томос і відкриття патраршої церкви війни, переслідування кримськотатарських мусульман і героїзація кадирівців – усе це було початком чи, скоріше, предтечею тих подій, які розпочались у ніч і годину лютого двадцять другого.
І сталось те, що не міг собі уявити ніхто, навіть пророки, які знали все про майбутнє. Ні, я не стану писати про молитовні подвиги капеланів різних церков і деномінацій, хоча особисто спілкувався з багатьма і знаю цей унікальний досвід духовної підтримки інколи ні в кого не віруючих, а тепер навернутих до Творця воїнів і трудівників тилу нашого війська.
Мова про зовсім інше.
З України від війни поїхали мільйони чоловіків і жінок, дітей і поважних людей похилого віку. Так розпочиналось Українське Пробудження.
У Канаді, США чи Бразилії, у Європі, Австралії чи Ізраїлі – скрізь українці не лише отримали допомогу від людей і урядів країн, які приютили біженців, але і з вдячністю моляться за процвітання держав, посадовців і жителів місць свого перебування. Там, де двоє чи троє українців – там домашня група, там у мініатюрі храм, який плекали українці вдома. Ми так звикли жити у своїй державі! Україна саме така! Вірна Творцю і толерантна до всіх, хто без агресії творить духовне життя своєї родини чи своєї громади.
Це просто захоплює місцевих, пробуджує у них підзабуте почуття дитячого сприйняття всього оточуючого новонавернутими. Це такий вимушений експорт пробудження, яке викликане агресією, війною, страхом смерті і рабства.
І це характерно не лише для переселенців католиків чи протестантів, православних чи євангелістів. Це так само природно і для мусульман, і для правовірних іудеїв, для усіх без винятку конфесій і течій. Можна довго сперечатись щодо політичних вподобань українців правого чи лівого берега Дніпра, але щира віра і вільне розповсюдження віровчення своєї групи, разом з беззастережним переконанням у захищеності своїх прав і свобод, дає відповідь на всі питання щодо України, як зразкового прикладу богодухновенної цивілізації. Цивілізації, яка не лише потерпає від сатанинських проявів керівництва сусіднього народу, але і ненавʼязливо, природно проводить (без прозелітизму чи навернення до своєї деномінації) відродження на нових для себе землях істинного духу служіння Богу і людям.
Перша особливість цього пробудження – це просто планетарна географія крапкових чи осередкових спалахів свіжої внутрішньої віри і жагучого служіння. Майже у кожній із 198 країн і територій говорять про духовних українців, як і про душевне ставлення до гонимої нації вірних.
Друга особливість повʼязана з першою і є парадоксальною її причиною: не заклики до покаяння чи подяка за благословіння тут і зараз стало поштовхом до пробудження – труба війни і гуркіт гармат запустили механізм, який має третю, більш значиму особливість.
Це Українське Пробудження не затухає і ніколи не потухне. Чому? Тому що українці не можуть повернутись додому? Ні. Навпаки. Тому що продовження чи призупинення війни буде новим поштовхом у цьому, тепер уже невмирущому, процесі.
Тут є сенс повернутись до історії, зробити невеликий екскурс у лише останні 50 років життя українців.
Підпільні церкви і переслідування усіх, хто хоча б раз запитав про Бога, поява чи прийняття на своїй землі усіх, інколи дуже сумнівних провідників релігійних ідей – все це Україна! Біле Братство і Долина Сонця, саєнтологи і Оум Синрике, багато ще всякого, що породила і духовно пестила земля від Карпат до Криму. Все це було на нашій памʼяті, як багатотисячні десанти проповідників із заходу, так і ще більш масштабні послання українських сімей на служіння в Сибір і далі на схід конаючої імперії.
Тепер згадують, а ми ніколи і не забували, про колиску праведників хасидизму, ортодоксального християнства, українців-греків і (неочікувано) католиків одночасно. А вже про сучасне братнє ставлення представників трьох світових релігій і говорить не потрібно, це стало яскраво видно на фоні щоденних страхів війни – смертей і руйнувань.
Зараз відбувається вимушений, спровокований страшними подіями зворотній процес. Тепер віруючі їдуть у різні кінці світу і там вчать своїх дітей, а на їх прикладі – дітей різних народів божих мудростей і божого терпіння, божої любові і божої відданості. Хтось колись підрахує, як «свіжа кров» оживила і врятувала, збадьорила і наповнила життєдайним напоєм життя мільйонів спраглих у Америці, Африці, Австралії, сусідніх європейських країнах чи далеких острівних утвореннях. Прийде час.
Унікальною особливістю сучасного Українського Пробудження є те, що українці, знаючи, що їх слова і дії на нових місцях мають беззаперечний духовний авторитет і, скоріше за все, санкціоновані безпосередньо їх божественним творцем, разом з тим відрізняються вражаючою скромністю. Не помічено жодного випадку, щоб хтось став одягати на себе корону представника (пророка) небесної влади, щоб хтось закликав чи очолив фізичний спротив представникам не прийнятної для українців позиції, тих же проявів гомосексуальності. Українцям це не потрібно! Вони своїм життям і своїм служінням часто не лише підтверджують, але навіть перебільшують те, що може бути оточуючими сприйнято як безумовне свідчення дару верховного владарювання.
Ні зовнішні прояви віровчення та віротворчість українців, ні тим більше їх догматичні позиції не виглядають як крайнощі релігійних фанатиків чи навколорелігійних шахраїв – навіть обрядовий екстаз деяких новітніх течій християнства чи ісламу і близько не нагадує екзальтовані дійства сучасних «церков». І в цьому плані соціальна діяльність українців, наше гідне ставлення до своїх батьків, збереження, плекання сімейних цінностей та батьківське опікування дітей, породжує в коротко і довгостроковій перспективі масштабні і, не побоюсь цього слова, планетарні зрушення у духовному житті цілих континентів.
Так, будуть створені нові об'єднання і будуть укорінюватися ненавмисні передумови у тому числі і для владних змін у різних суспільствах, еволюційні зрушення вже зараз охоплюють міста і регіони деяких країн. І хто сказав, що це не Божий промисел?!
Варта окремої розмови тема так званої рпц. Дійсно масштабне розслідування діяльності керівництва цієї злочинної організації приведе до жорстких державних рішень, але саме в середовищі цієї зрадницької секти світового православія відродиться дух істинного служіння, дух покори Господеві і зʼявиться, з'явиться неодмінно покаяння у гріхах. Як це не дивно, але і це будуть проводити в життя українці, українці по сану і християнському вибору. Чому українці? Так а більше ж немає кому! А ми омиємо і освятимо своєю жертовність гріхи гідних покаяння. Це буде довгий процес, це буде життя в сльозах з пробудженими від зневіри і позбавленими від великодержавної пихи і сатанинської гордині.
А далі – пробудження Китаю. Ви знаєте скільки українців їдуть до цієї країни з Кораном, Біблією чи Талмудом?! І справа не в тому, що це віддалена перспектива – справа у тім, що ми готові до цієї служби Богу і людям. Вже сьогодні.
Є одна велика проблема, яка гальмує Українське Пробудження, якщо не знищує його у тому чи іншому місці. Це чужа мова. І ви розумієте яку конкретно я маю на увазі. Хто молиться українською, хто служить українською, хто спілкується з батьками і дітьми українською – немає сумніву в тому, що це провідник Українського Пробудження, Українського Відродження і Українського Слова. А хто ні… тому приходиться або відкотитись, відступати на позиції адепта рускаваміра з усіма вухами шайтана, які видно неозброєним оком і чутно неозброєним вухом, або доказувати свою українськість, хоча й без особливого успіху.
Учіть українську! Вона гідно замінить вмираючі мови народів, а, скоріше всього, стане мовою-партнером для счезаючих, які готові орієнтуватись не на бізнесові преференції, не на воєнні потуги, не на масовість і охоплення цілих материків, а на духовне багатство, віру і вірність.
Слухайте
українців! Вслухайтесь, скільки серед нас українців, інфікованих мовою сучасних
ворогів людства…
Ми несемо цьому людству відродження і це не залежить від того, чи збереже багатомільярдний світ цю державу на пару десятків мільйонів, чи збережеться як окраїна Європи країна Україна. Все відомо в чиїх руках і саме він є володар миру.
Українець – це вірний українському духу. Саме українці стали апологетами повернення до людського ставлення один до одного, до усвідомлення рівності кожного з народжених перед своїм Творцем, засновниками іноземних братств по вірі і церков по служінню. Саме навколо представників цього народу розпочалось оновлення споконвічних понять про сім'ю і благословіння, про праведне життя і терпимість до оточуючих. Ще не було в історії цієї планети, щоб горе і біда розплескало по всіх просторах таку кількість такої якості. Не шукайте в цьому світовому процесі чиїсь лихі задуми чи приклади зворотного – це лише черговий раз переконає вас у істинності Українського Пробудження.
Анатолій Тарасенко
Фото: особистий архів автора
Харків
