У той час, коли в Україні та світі відправляли панахиди за розстріляною Небесною Сотнею, в гамбурзькій галереї Farbwerke M6/Konterkaro пройшла виставка з однойменною назвою – «Небесна сотня». Три роки тому я заснувала культурне об’єднання ArtMaidan і 22 січня 2014 року почала малювати перший портрет вбитого на Майдані, а в січні 2015 закінчила цю серію.
20 лютого 2014 року – найкривавіший день з початку протестів «Євромайдан». 20 лютого – мій день народження. Шокуючи події на Майдані спонукали мене увіковичнити в художній формі загиблих мирних протестувальників. Знаково, що саме 20 лютого відбувся фінісаж виставки «Небесна сотня».
Галерея Farbwerke M6/Konterkaro знаходиться в історичному і альтернативному районі міста – з одного боку бункер часів Другої світової війни, з іншого – площа Чайковського, на якій розташована російська православна церква Московського патріархату. Сам район Karoviertel, з його центральною Марктштрасе, вже давно мав зникнути з плану міста. Натомість, він досі лишається символом свободи і нескореності, що проявляється тут в кожному барі, кафе, магазині чи галереї.
«Наша галерея існує 26 років, і протягом дванадцяти місяців тут проходить до 25-30 виставок, – розповів один із галеристів, пан Кляйн. Нас – четверо засновників, і в кожного протягом року – 4-5 виставок. Вирішальним є те, що ми є некомерційна галерея і самі вибираєме те, що нам подобається. Ніяких портових картин, ландшафтів. Ти перша художниця з України, і твоя виставка є особливою, бо має політичну ноту і несе те, про що ми не дуже добре знаємо».
Протягом тижня відвідувачі творили простір, наповнюючи галерею розмовами, дискусіями, мовчанням та проектуванням. Це був час по-особливому вдивлятися в обличчя. В себе. Світ загалом і окрему країну зокрема. Драматичні та експресивні акварелі вбитих в серці Києва людей змушували задумуватися над речами, заради яких загинули на Майдані цi мирні протестувальники.
Портерти, виставлені у формі плакатів, виключали можливість написання історії до кожного, але в галереї була змога прочитати про мрії багатьох. Приміром, Микола Дзявульський був вчитель і бажав миру дітям. Студент Роман Гурик розумів важливість іспитів, але запитував, яка ж користь з цієї освіти, «якщо в країні таке твориться?». Сергій Дідич мріяв, щоб люди в Україні жили так, як живуть в розвинених європейських країнах, а Ігор Дмитрів любив квіти і йому вдалося виростити апельсинове дерево… Так можна продовжувати про кожну вбиту на Майдані Людину…
«Дякую тобі за те, що втілюєш образи наших рідних, за вшанування пам’яті Небесної Сотні на чужині», – написала мені в фейсбуці Наталя Бойків з української організації «Допомога родинам Небесної Сотні». До слова, зібрані під час виставки кошти підуть на допомогу дітям-сиротам Майдану.
Щиро дякую усім, хто допоміг мені в організації виставки: Тілю Темному, Ральфу Брідле, Фріде Галіч, школі Рудольфа Штайнар «Вандсбек», де були написані усі акварелі. Особлива подяка за силу духу і віру родинам та дітям Небесної Сотні, галереї Farbwerke M6 за співпрацю, усім старим та новим друзям за підтримку.
Вічная пам’ять убитим…
… Три роки тому в Україні розпочалася Революція Гідності. Нині, навіть в Гамбурзі не збиреш українців на акцію. Еволюція не в масах. Але дедалі все більше питань – саме від німців та тих, хто живе в Німеччині.
Портретами ж для мене було важливим показати, що Україна – багатонаціональна держава, і жертвами на Майдані стали представники різних етнічних груп. Кожен мав особисту причину, чому в ті дні був на головній площі країни. Ніхто з них не бажав, щоб це протистояння переросло у війну, яка й досі триває в Україні і перетворює людей на ворогів, а імена загиблих – на номери у статистиці…
З питань проведення виставки: julia@artmaidan.de
Текст: Юлія Марушко
Фото: Lisa Piesek, Віктор Іванов
Вiдео: Тіль Темний
