Загострення ситуації з протестами польських фермерів на кордоні з Україною затьмарило в українському інформаційному полі навіть зайняття ворогом Авдіївки. А максимально сприяють цьому корисні ідіоти, яких достатньо з обох боків держкордону. Щодо кількості корисних ідіотів з боку Польщі даних не маю. Достатньо того, що вони є, і це визнають принаймні мої польські знайомі. І це не тільки фермери, що чинять свавілля на кордоні. А як громадянина та мешканця України, якому небайдужа її доля, а особливо – перспективи розвитку після Перемоги, мене цікавить саме наш феномен розгону зради з будь-якого приводу в його черговому прояві.
Особливості національної правосвідомості
Розберу за пунктами ключові наративи вітчизняних зрадогонів щодо польських протестів.
«Якщо більшість польського суспільства не схвалює дій протестувальників на кордоні, чому вони нічого не роблять?»
А що вони мають робити? Піти розігнати протестувальників замість поліції? Польща – правова держава, де не прийнято вирішувати проблему свавілля частини її громадян свавіллям у відповідь. Та й собі дорожче через принцип невідворотності покарання. Прийнято – у правому полі.
– Питаю: а що було би в Україні? – коментує у фейсбуці цю хвилю зрадогонства соцмережами польський юрист Пшемислав Ліс Маркевич (Przemysław Lis Markewicz). – Відповідь: громадяни би їх скрутили. По-перше, сумніваюсь. По-друге, у нас побоїщ не буде. Видовищ теж не буде.
Тому, за його словами, витягувати голими руками протестувальників з їхніх тракторів ніхто з цивільних поляків не буде.
Пан Пшемислав досконало володіє українською мовою, популяризує в Польщі українську культуру і створив у фейсбуці групу, в якій безкоштовно консультує українців з питань польського законодавства.
Про те, що роблять польські суспільство і влада, а насправді дещо вже зробили, і що у правовій державі має результат, детальніше далі. А поки розберемо інші перли від зрадогонів.
«Чому поляки, які не схвалюють свавілля співвітчизників на кордоні, не влаштують мітинг підтримки під українським посольством чи флешмоб у соцмережах?»
А це зупинить свавілля? Навряд чи. Тому й не варто гаяти часу.
Свого часу, коли ще жив на росії, я познайомився на семінарі Московської школи громадської просвіти з громадськими активістами з Польщі. На що одразу звернув увагу – від російських вони відрізняються націленістю на кінцевий результат. Не на констатацію проблеми, а на її реальне вирішення.
Цей підхід у корені відрізняв їх від представників російських громадських організацій. Ті орієнтувалися не на результат, а на процес. Провели семінар, потеревенили та забули. Вийшли на мітинг чи пікет, там когось повинтили, когось побили, когось потім посадили – які ми герої! Отримали грант, засвоїли кошти, відзвітували, отримали новий. Їхні польські колеги міркують інакше: проблема – шляхи вирішення – план дій.
Тому й у випадку з протестами фермерів поляки змусили свою владу реагувати на те, що відбувається, а голову МВС країни – давати публічні пояснення щодо звинувачень від громадян у бездіяльності. Але про реальні дії і результати далі буде.
«Ну яка Польща після цього правова держава? Це якесь Сомалі! Ви собі уявляєте таке в Україні?»
Не буду наводити визначення й ознаки правової держави зі шкільного підручника суспільствознавства. За потреби їх легко нагуглити. Але правова держава на те і правова, що в ній неможливо просто заборонити протест чи розігнати його учасників кийками, водометами чи іншими спецзасобами за сам факт протесту, як це робиться на росії чи намагалися зробити в Україні з Євромайданом. Коли протест виходить за межі дозволеного законом, звичайно, необхідна відповідна реакція. Але з огляду на те, що навіть факт порушення закону не скасовує базових прав порушника, ба більше, до того, як його провину визнав суд.
А щодо України не просто уявляю, а дещо навіть згадую. Ну наприклад, ситуацію з тим, як намагалися не впустити в Україну пана Саакашвілі, а його прихильники врешті-решт прорвалися через пункт пропуску. Свавілля там мало місце як з боку його прихильників, так і держави. Отака от вона «правова». Або коли під час коронакризи група українців, яка повернулася з-за кордону і не хотіла самоізолюватись, прорвалася на вихід зі столичного аеропорту Бориспіль. Знову ж таки під час коронакризи мешканці міста Нові Санжари на Полтавщині блокували проїзд до місцевого медцентру автобусів з евакуйованими з китайського Уханю українцями та кидали у ті автобуси каміння. Чи зовсім свіжий інцидент. У Космачі на Івано-Франківщині мешканці села, озброєні бітами та залізними палицями, блокували проїзд автомобілям, аби не пропустити представників ТЦК. Повідомлення в соцмережі про приїзд військових, що стало приводом для цього, виявилося вкидом, Але блокувальники, прийнявши за співробітницю колишнього військкомату, побили жінку за кермом однієї з машин та її шестирічну дитину, яка перебувала в салоні. Можна згадати і те, що коїлося 2014 року на Донеччині та Луганщині, коли туди прийшов руський мір. Так, каталізатором стало саме це, але свавільничали саме місцеві сепари. Отже, чия б мукала.
До купи і відповідь, ніби «у нас би громадяне розігнали», яку наводить у своєму дописі пан Ліс Маркевич – це саме про умовне Сомалі, а не про правову державу.
Можно згадати погроми в Парижі або BLM чи штурм Білого дому в США. Це теж Сомалі?
«Чого б українським чоловікам, які під час війни сидять у Польщі, не зібратись і не начистити цим фермерам пики (у максимально м'якому перекладі – Р.Ц.)?»
Ну це взагалі якесь «Слово пацана»: одні гопники мають зібратися та начистити пики іншим, з ворожого району. Персонажі цього російського серіалу та їхні прототипи саме так і розважалися.
Та й, до речі, щодо «сидять у Польщі», чим зараз в нас прийнято дорікати навіть жінок з дітьми та людей похилого віку. Якщо конкретна людина, в тому числі чоловік мобілізаційного віку, знаходиться там на законних підставах, питань до неї не мусить бути жодних. Якщо чоловік, зокрема, скористався правом на відтермінування, це його право, а відмовлятись від нього ніхто не зобов'язаний. З тими, хто порушує цим закон і хто дозволив таким виїхати, якщо це відбулося корупційним шляхом, мають розбиратись компетентні органи та суд. Саме так робиться у правових державах.
Громадська активність по-польськи
– Але я вам дещо опишу, що робить польська влада та суспільство, – пише пан Ліс Маркевич. — Кожен цей протест фермери мусять зголосити в ґмінній (ґміна – аналог нашої територіальної громади – Р.Ц.) адміністрації. Можна їм стояти і протестувати, але не може бути цілковитої блокади. Якщо вони це роблять, справа трапляє до суду, і суд забороняє подовжити таку блокаду. Тому вони таки людей пускають. Якщо ні, відразу має бути реакція влади (поліції). І вона завжди є (зазвичай). Сипляться мов з мішка цивільні позови до суду. Переважно їх позивають підприємці, які через блокаду постраждали. Поліція відкриває безліч справ, і вони трапляють до суду… Кожен, хто постраждає, а має клепку, іде проти них до суду. Вони спершу мали намір заблокувати обслуговування мереж продуктових магазинів (типу «Бєдронка»), але просто бояться.
А от українців протестувальники, на його думку, не бояться. І саме через нашу в основній масі неготовність захищати себе методами, які мають ефект у правовій державі. А його рекомендація українцям, яких він консультує, звернутися за захистом своїх прав до суду викликає в них паніку.
– Бо що [українці] їм [протестувальникам] зроблять? Нитимуть та бідкатимуться, – констатує пан Ліс Маркевич. – Ви теж можете з ними воювати. Комусь пропав літак через затримку? До суду. Але ви самі в це вірите, що будете звертатись до судів?
Юрист також констатує, що правова свідомість українців здебільшого, на жаль, як він пише, «низенька». І скільки він не намагається її підвищити тим з них, хто опинився в його країні, результати невтішні.
А щодо результатів роботи польських влади і суспільства, то відносно протестувальника, який начепив на трактор радянський прапор та плакат із закликом до путіна «навести лад з Україною, Брюсселем та польським урядом», відкрито кримінальне провадження. Сам він затриманий поліцією та підозрюється одразу за двома пунктами: пропаганда комуністичної символіки та вихваляння російської агресії. За словами пана Ліса Маркевича, за все це можна отримати до трьох років ув’язнення.
До речі, під дописом знайомого журналіста з Варшави розгорнулася дискусія, учасники якої констатували, що трактор, на який начеплено прапор та плакат, американського виробництва, коштує близько 1 млн злотих (близько цього коштують квартири в польській столиці), а куплений на дотації ЄСу.
Відкрито кримінальне провадження і щодо інциденту з розсипанням зерна з української фури. Про це вже повідомили й українські ЗМІ.
Глобальна зрада
На тлі протестів у Польщі в українському інфопросторі з'явилися псевдоаналітичні вкиди про те, що нас всі кинули, нікому ми не потрібні, обіцянками прийому до НАТО і ЄС лише дражняться, нас використовують, лише щоб послабити росію і протестувати її бойовий потенціал, світові плювати на наших загиблих дітей, союзники все роблять лише для власної вигоди і таке інше.
У мене самого достатньо претензій до США і ЄСу. І недостатня рішучість їхніх лідерів серед них. Але треба розуміти деякі речі.
Те, що Конгрес США пішов на канікули, так і не затвердивши пакет допомоги Україні, що обговорюється там вже близько півроку, прикро, але це витрати демократії. Держава, де парламент не є місцем для дискусій, нам дуже добре відома. Тільки з дуже недоброго боку. До речі, і в Україні, наприклад, зміни до законодавства, що посилюють мобілізацію, ніяк не приймуть. А це непопулярний закон, в якому зацікавлений уряд. Але не швидке його прийняття має і свій плюс. Первинна версія мала суттєві недоліки. Зокрема, фактичне скасування низки підстав для відстрочок без жодної логіки та справедливості: багатодітним батькам залишали, а батькам дітей з інвалідністю – ні. В актуальній редакції законопроєкту справедливість саме в цьому питанні відновлено.
Ну а щодо дітей – так кожному ближче свої. Це природно. І чи багато українців переймалося навіть до повномасштабного вторгнення жертвами серед цивільних від війн в Африці? Або в Афганістані як до виведення радянських військ, так і після? Або ще ближче географічно та в діапазоні часу – Карабах, Чечня… Ну а чому тепер інші раптом мають бути моральніше за нас?
Приємно тішити себе міркуваннями, ніби ми з початком повномасштабного вторгнення перетворилися на «щит Європи» і за те нам тепер і довічно всі винні. Але світ влаштований трохи інакше, і сприймати його слід таким, який він є. І будувати стратегію і тактику відповідно його реаліям, бо бідканням все одно нічого не покращити.
Олег Тіньков, в минулому російський бізнесмен, який через антивоєнну позицію був змушений віддати за копійки бізнес і виїхати за кордон та позбавився російського громадянства, у своїх мемуарах «Я такий, як всі» пише, що в основі будь-яких домовленостей і відносин мусить лежати принцип win-win.Цей принцип полягає в тому, що мати й усвідомлювати свою вигоду повинні всі причетні, будь то партнерство в бізнесі, трудові відносини, разова угода і таке інше. І це актуально не лише для бізнесу, а для будь-яких відносин – від особистих чи подружніх до взаємодії між державами та в наддержавних структурах. А істерики, утримувальні настрої, зрадогонство та низька правова культура цьому помічники погані.
Звичайно, переконувати осіб, що приймають рішення на рівні держав та міждержавних структур, чим кожне рішення на нашу користь вигідні їм також – компетенція дипломатів, парламентаріїв, президента. Але усвідомлювати, що за просто так ніхто не винний і ніколи, нікому і нічого, слід починати і пересічним громадянам.
Поки триває повномасштабна війна, головне для всіх нас – наша Перемога. Але треба дивитись і наперед, І от у цій перспективі я шанс на гідне майбутнє бачу лише в інтеграції до цивілізованого світу, а не ізоляції від нього, до якої закликають деякі зрадогони під соусом «глобальної зради».
Текст/фото: Руслан
Царьов
Київська
область
