Цей
сумний День започаткувала ООН ще у 1983 році. Але у 2021 році для України ця
дата стала особливо болючою, і Верховна Рада прийняла Рішення, згідно з яким 4
червня щорічно в Україні оголошується Днем вшанування пам'яті дітей, які
загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України. За
офіційною статистикою, з 2014 по 2022 рік російські горлорізи перервали життя
як мінімум 290 українських дітей. А з початку повномасштабного вторгнення вбито
500 діточок.
Хоча
офіційні дані, за багатьма незалежними оцінками, дуже занижені, адже частина
територій, які зазнали руйнівного бомбування та мінування з боку рф, досі
залишаються окупованими або знаходяться в місцях активних боєзіткнень, де
проведення розшукових заходів та експертиз наразі неможливе. За час цієї війни
світ побачив вбивства дітей у найрізноманітніший спосіб. У найперші години на
початку вторгнення відбулися масовані атаки на школи, лікарні та дитячі
заклади. Потім ворог прицільно знищував житлові квартали міст на кшталт
Харкова, Маріуполя, Ізюма тощо. І, зрештою, відбулося бомбування сховищ, де
знаходилися малі українці, адже неможливо забути, що на даху Маріупольского
драмтеатру, в підвалі якого зібралися сотні малих мешканців міста, було
гігантськими літерами викарбовано «ДІТИ», що ніяк не завадило зайдам здійснити
по будівлі смертельного бомбового удару… Але були й зґвалтовані та зарізані
діти, діти, розстріляні окупантами за якісь провини, діти, знищені на очах у
батьків, які не погоджувалися слугувати іноземним загарбникам… А ще є скалічені,
вкрадені у батьків та вивезені силоміць до росії, перелякані постійним
перебуванням в укриттях або простих підвалах діти, життя яких зараз є суцільним
жахом через агресію росіян…
Рівно
рік назад, 4 червня 2023 року у Харкові було встановлено Пам’ятник маленьким
українцям, які загинули через збройну агресію рф. Скульптор Михайло Ятченко
дуже виразно зобразив місце вибуху, бо малював його, як то кажуть, з натури, бо
навколо на асфальті та стінах будинків Харкова тоді вже було повно таких відмітин.
А над місцем вибуху злітають у небо два янголятка – хлопчик та дівчинка. Якось сама собою
народилася традиція приносити до підніжжя пам’ятника не квіти, а різноманітні
іграшки. І ставити лампадки на спомин таких дітей. Автор цих строк навідав
пам’ятник вчора, напередодні урочистої дати, і побачив, що іграшок повно, і
лампадок теж… Тобто традиція ця за рік тільки зміцніла.
А ще
в місті з’явилася інша традиція. Батьки вбитих дітей виносять на дитячі
майданчики та лишають іншим, тим, що живуть далі, іграшки зі своїх будинків. І
інколи стоять десь осторонь і дивляться, як з їхнім колишнім крамом грають чужі
діти, ковтаючи сльози. Це час від часу бувають великі та дорогі іграшки, а
інколи – прості та дешеві, бо біда не обминає нікого…
Прийде
час, і злодії відповідатимуть за свої злочини, бо так сконструйовано цей світ.
Прийде час, і дитячі вбивці будуть голосно клястися, що не хотіли, не знали, не
думали. А я назавжди запам’ятаю день, коли Харків бомбив ворожий літак. Тоді
дощило. Небо було суцільно затягнуте хмарами. А літак був над хмарами, тобто навіть не
бачив, над якою частиною півторамільйонного міста він летить. І кидав бомби.
Одну за одною. Напевно знаючи, що там, десь внизу, щільно, впритул один до
одного, збудовані житлові багатоповерхівки, де сховалися від страху родини, в
яких є діти. А хіба цього не знали ті, хто наказав тому бовдуру бомбити? А хіба
світ не знав цього ще з 2014 року, коли перші удари рашистів пролунали в
Донецьку та Луганську?
Те, що біда зараз в Україні – не є проблемою лише України, адже так само діти ставали мішенню під час російської агресії проти Грузії, Чечні, так само відбувалося в Сирії, і хто знає, де ще задумали «повторити» рашистські убивці. Світ має багато чого переглянути, щоб захистити свої дітей. Багато чого змінити. А допоки ми маємо відчувати тільки скорботу, бо кожна загибла дитина – то загиблий Всесвіт, то наша поразка, поразка людства, цивілізації, миру…
Текст/фото: Олег
Перегон
Харків
