Берлін і Київ стали містами побратимами. 14 вересня в
Червоній ратуші правлячий бургомістр німецької столиці Кай Веґнер (Kai Wegner)
і київський градоначальник Віталій Кличко підписали договір про партнерство. А
перед цим символічно пройшли через Бранденбурзькі ворота.
Я вчасно заповнив заявку на акредитацію, але коли прийшов до
Бранденбурзьких воріт, поліцейський мого прізвища у списку не знайшов. Як я
дещо пізніше зрозумів зі скріншоту, який зробив, лист так і не пішов, оскільки
після міста народження я написав країну, і це було зайвим. Апарат попросив
скоригувати інформацію згідно з формою, і ось цього я не помітив.
Загалом, безглузда випадковість, сам винен. Поліцейський
покликав якогось відповідального товариша з мерії, і той сказав, що є питання
безпеки, тому пройти не можна. Сперечатися я не став, хоча вважаю це чистою
бюрократією – якщо в людини є посвідчення преси, а навколо безліч поліцейських,
які можуть перевірити, що вона не намагається пронести в сумці протитанкову
міну, то чому не пропустити навіть заздалегідь неакредитованого журналіста,
якщо місць на площі повним-повнісінько? Мені здається, що питання це при
бажанні могло вирішиться дуже легко. Якщо, звичайно, берлінська мерія
зацікавлена в тому, щоб про її добрі справи дізналася якомога більша кількість
людей.
Не можу сказати, що недопуск на місце зйомки мене сильно
засмутив. Так, це історична подія, так, прикро, що якась безглузда випадковість
завадила мені зробити повноцінний репортаж, але це не ексклюзив –знімало безліч
репортерів. Та й Віталія Кличка з Каєм Веґнером я вже знімав. Але раз я вже був
тут, то все ж вирішив не йти. Фільмував
здалеку, тому не найякісніше відео вийшло, але цілком зрозуміло, що саме
відбувалося цього дня біля Бранденбурзьких воріт.
А тепер повернуся і до питань безпеки, і до доцільності
проходження Віталія Кличка та Кая Веґнера через Бранденбурзькі ворота перед об'єктивами кількох десятків
камер.
Проходження двох мерів через Бранденбурзькі ворота,
очевидно, мало означати якийсь символічний акт. Чи то щоб усім стало зрозуміло,
що Віталій Кличко, а з ним і Київ, демонстративно входять до Берліна, чи то на
тлі цієї берлінської визначної пам'ятки важливо було закарбувати саме
рукостискання високопоставлених чиновників.
Бранденбурзькі ворота багато чого бачили за свою історію.
Вони були і уособленням абсолютної влади нацистської партії, і частиною
Берлінської стіни. Тут святкували перемогу солдати франко-пруської війни, і тут була
смолоскипна хода гітлерівців, які прийшли до влади. Колись тут майорів
радянський прапор, а зараз можна побачити, як ворота освітлюються українськими кольорами.
Місце це символічне, тут не посперечаєшся. Можна тільки
очікувати, що колись і Кай Веґнер попозує з Віталієм Кличком біля Золотих воріт у Києві. Тому можна по-різному
трактувати їх проходження цього
дня через Бранденбурзькі ворота,
але точно можна сперечатися з приводу того, як саме це було організовано і зроблено.
Безпека безпекою, це теж у наш час важливе питання, але все
добре в міру. Я от не впевнений, що заради того, щоб мери Берліна і Києва
пройшли через Бранденбурзькі ворота, потрібно було на кілька годин закрити цю
столичну пам'ятку і оточити весь квартал поліцейськими кордонами. Скільки
туристів через це позбулися можливості пройти через Бранденбурзькі ворота і
сфотографуватися на їхньому тлі! Поліцейських було стільки, наче приїхав якийсь
закордонний президент або хоча б прем'єр-міністр. Та й коли вони приїжджають і
перебувають у готелі Adlon, який розташований поблизу, такого фанатизму з
огорожами не буває.
А перед тим, як мери вступили на площу, поліція ще й у ряд
вишикувалася перед випадковими глядачами. Та ще й приготувала до зйомки камери,
як на буйній першотравневій демонстрації.
Кого боялися? Проросійських крикунів? Так їх і не виявилося.
Навпаки, були навіть оплески на адресу київського мера.
Навряд чи Віталія Кличка можна чимось або кимось налякати. А
біля Кая Веґнера завжди багато охорони. Так потрібно було закривати дві площі
перед Бранденбурзькими воротами, щоб мери попозували перед об'єктивами?
Перед Бранденбурзькими воротами навіть у найтуристичніші дні
не так вже й багато людей. Від кількох десятків до кількох сотень, якщо
проходять якісь невеликі акції.
Упевнений, що Віталій Кличко і Кай Веґнер могли в супроводі охоронців спокійно
пройти крізь ворота, навіть якби людей із площі не прибирали. І це було б куди
більш символічно, ніж потиснути один одному руки на безлюдному тлі.
Було б чудово, щоб люди могли сфотографуватися з Кличком,
потиснути йому руку, побажати Україні Перемоги, а він би їх у відповідь запевнив, що Україна
обов'язково переможе. А хтось би подякував Вегнеру за підтримку України. І це
було б чудово!
І якщо говорити про символізм, так можна було б і договір
про партнерство підписати просто перед Бранденбурзькими воротами. Чому ні? І
тоді цей момент могла б зняти будь-яка людина, навіть без попередньо отриманої
акредитації.
Думаю, що це якраз той самий випадок, коли перестрахувалися,
очікуючи чи то контрдемонстрацій, чи то провокацій, чи то ще чого. Нічого цього
в підсумку не було. Було тільки пустельне, зачищене від людей, символічне
місце, густо оточене поліцією і охоронцями, та двоє чиновників, які позують
журналістам.
Але що вийшло, те вийшло, назад не повернеш. Могли все
зробити по-іншому, красивіше і цивілізованіше? Могли.
У будь-якому разі, договір про партнерство підписано, і з
цим можна привітати киян і берлінців. Це означає, що триватиме співпраця між
містами, причому в багатьох сферах – від економіки до культури. Віталій Кличко подякував
Берліну за підтримку України і написав, що обговорив із Каєм Веґнером передачу
Берліном Києву міських автобусів і комунальної техніки, а також питання
медичної допомоги, протезування та реабілітації захисників України.
Упевнений, що все це буде вже не символічно, а цілком
реально і дієво.
Текст/фото/відео: Ігор Магрілов
