18 травня – день пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. 12 листопада 2015 року Верховна Рада України визнала депортацію кримських татар, розпочату НКВС 18 травня 1944, геноцидом кримців.
17 травня в Генеральному консульстві України в Гамбурзі пройшов показ фільму режисера Ахтема Сеїтаблаєва «Хайтарма» – першої художньої стрічки про депортацію кримських татар. 1944-2016. Політика і культура. Замовчування та викриття. Час хвилиною мовчання вшанувати жертв геноциду кримськотатарського народу 1944 року... «Як таке могло трапитися?», – запитує сусідка німкеня, яка забігла привітати мене з перемогою України на «Євробаченні».
14 травня в Гамбурзі пройшла альтернатива ESC Party Kontravision від організаторів німецько-українського вечора Kontrabanda. Зареєструвавшись на офіційному сайті пісенного конкурсу, ArtMaidanівці вирішили – краще разом вболівати за Джамалу. Насолодитися унікальною атмосферою та українською гостинністю змогли постійні шанувальники, спеціальні гості з Берліну, Ганноверу, Любеку та туристи, які прийшли подивитися конкурс. Музична програма до початку трансляції складалася з улюблених пісень «Євробачення» – в оригінальних та нових версіях. Далі – переможець «Євробачення-2016» Джамала – і танці до ранку, відлуння яких було чути аж до Стокгольму!
Сусана Алімівна Джамаладінова – донька кримського татарина і вірменки, заспівала пісню кримськотатарською та англійською мовами, національний інструмент Вірменії – дудук додав потужності. «Високосний рік для України – вдалий», – каже знайома. Звіряю: 2004 - перемога Руслани на «Євробаченні». Головні події року – ратифікація угоди про Єдиний економічний простір з Росією, Білоруссю та Казахстаном. Помаранчева революція. Перемога та отрута Ющенка, «яєчний замах» на Януковича, його перемога у другому турі президенських виборів, фальсифікація результатів. За східним календарем – 2004 – рік Мавпи. Що далі було в політиці – знаємо, в музиці ж робили ставки, що як і Руслана з карпатською традицією, так і Джамала з кримською культурою має усі шанси на перемогу. Ще до фіналу пісня «1944» надихнула музикантів з усього світу на кавери, що залунали на різних мнструментах: гітарі, бандурі, баянах, флейті, дудці джембе... Але Джамала несла в собі ще дещо – після Революція Гідності, анексії Криму, страждань війни, усім мук останніх років, співачка заявила: Україні необхідна перемога!
Пісню «1944» відзначили нагородою Eurostory Awards 2016, яку щорічно присуджує професійне журі письменників, за найкращий рядок: You think you are gods, but everyone dies («Ви думаєте, що ви – боги, але всі помирають»). «Те, що не можуть політики, робить пісня», – надсилає мені СМС ще одна подруга-німкеня. Пристрасті навколо «Євробачення» вирують, шпальти німецьких видань майоріють заголовками з поясненням музичного посилу Джамали. Те, що роками приховувалося режимом, уможливила Пісня.
«Якщо говорити правду, вона дійде до сердець людей», – сказала Джамала на прес-конференції після перемоги у фіналі «Євробачення-2016» у Стокгольмі. На запитання журналіста: «Що би ви сказла своїй прабабусі?», Джамала, після довгої паузи, відповіла: «Я взагалі не хотіла б, щоб це було, щоб з нею трапився весь цей жах і навіть щоб не було, можливо, цієї пісні».
Я дивилася на фінал, як на боротьбу чорного ворона та дерева життя. Пригадала вступне слово Володимира Камінера до нової збірки української музики останніх двох років, зібраної Юрієм Гуржі, Borsh Division – The Future Sound of Ukraine: «Але українці тримаються, вони не здаються, вони прогнали свого чорного ворона і заспівали нових пісень».
Гамбург вітає Джамалу і запрошує : 11.6. 2016 – Kontrabanda з вечіркою Born in UA легендарного Юрія Гуржи. А зараз час прочитати повністю вступне слово до диску Borsh Division – The Future Sound of Ukraine.
ВIДЛУННЯ УКРАИНСЬКОЇ РЕВОЛЮЦIЇ – НОВИЙ ЗВУК ЄВРОПИ
Володимир Камінер
Переклад Юлії Марушко
У мене вдома, в Радянському Союзі, по радіо завжди звучала підтримувана державою музика, обнадійлива та оптимістична. Вона мусила передавати визначене політикою партії враження єдності народу та його пастухів. Зовсім по-іншому звучали пісні, які люди співали на своїх маленьких кухнях, у потягах, в далеких подорожах чи навколо багаття у лісі: це були тужливі, тихі співи, які лунали зовсім
не оптимістично.
Часто в піснях йшлося про безглуздість людського існування, проблеми буття, про страждання і смерть. Найвідомішими піснями були: «Коли я помру», «Не плач за мною» або «Чорний Ворон» – пісня, в якій йдеться не про вимираючого птаха, а про ворона-символа неминучої смерті співака. Коли люди у проектуванні власного життя заходять у глухий кут, з відчаю вони переходять у проекцію смерті. Вони вірять, що життя – це пастка, постійне випробування, яке щодня кидає нові виклики. Всі життєві подарунки є миттєвими, тоді як поразки – цінний досвід для наступних поколінь. Багато чого, що є для нас важливим і дорогим у житті, залежить від чорного ворона або, що ще гірше, – від несподіваного чорного кота. Німці, відомі світові оптимісти, вірять, що за напрямком руху кота можна визначати своє майбутнє. Піде кіт направо – не пощастить, наліво – буде тобі щастя. Тоді як росіянам, впертим фаталістам, начхати на те, в який бік піде кіт, зустріч із ним у будь-якому випадку приносить нещастя і страждання, тим самим отруюючи і без того складне, безпросвітнє життя.
Смерть же, навпаки, у проектуванні дає більше свободи. Тому в моїй країні часто і охоче говорили про вільну смерть (самогубство) і рідко про вільне життя. У диктатурах, де життя визначається державою і лідером, образ смерті набуває величезного значення. У тоталітарних режимах небезпечно говорити про те, як хотілося би жити, тому замість цього люди постійно говорять про те, як вони хотіли би померти: як жертва чи як герой, стоячи або лежачи, для кращого майбутнього або заради прекрасного минулого. Найприкріше у смерті те, що вона буває раз у житті, і з часом ти не розкаїшся і не виправиш її. Фаталістична російська народна мудрість каже: «Фарш неможливо повернути назад, з готової котлети м'яса не зробиш». Але навіть котлети мають надії і мрії. У відчаї вони іноді можуть зваріювати. Вони роблять революцію. Це сталося в Україні, у так званий «пост-радянський перехідний період». Майже ніхто не очікував такого від колишньої Радянської Республіки. Система в соціалістичній диктатурі продемонструвала дивовижну універсальність – за будь-яких труднощів вона могла сама по собі неодноразово знищитися, перезавантажитися, оголосити «перебудову» і повстати, як Фенікс з попелу, з тими ж пасажирами на борту.
Після смерті Сталіна його злочини були публічно викриті тими ж людьми, які були до цих же злочинів причетні. Ніхто з номенклатури не постраждав, нікому з керуючого апарату не заподіяли шкоди. Наступного правителя країни безпроблемно утилізовували, система ж знову запускалася на очах у народу. Якщо не виходило це зробити в старому костюмі, організовували новий. Так само було у 90-х. Всі нововведення надходили згори, соціалізм перехрестили в капіталізм, фабрики і заводи приватизували власні директори, партійні секретарі перетворилися в олігархів. В усьому іншому все лишилося, як було. Змінилися лише назви. Ніде (за винятком балтійських країн) народу не вдалося сформувати буржуазне демократичне суспільство, взяти правлячі сили під контроль. Незалежні суди, соціально ефективні засоби масової інформації, політична опозиція - все це лишилося мрією.
В пострадянському суспільстві політична каста слугувала подушкою безпеки між капіталом і народом, «скошуючи» за посередницькі послуги з обох сторін і грузнучи в корупції. А людям подавався спотворений образ демократії. Так, ніби демократія – це сталі структури, зібрання негласних правил і неписаних законів, на які кожен громадянин повинен вважати, поважати, прийняти і ковтати – як риба наживку. Адже іншої демократії немає ніде у світі. Історія нас вчить. Не можна так довго тримати людей за таких дурнів. Врешті-решт у них увірветься терпець. Це сталося в Україні. Тисячі вийшли на вулиці і залишилися там на всю сувору зиму, яка їх змінила. Спочатку вважали, що це неспокій, хулігани, можливо, спроба державного перевороту. Але ні, це була революція. Українці зверталися також до своїх російських сусідів. «Росіяни, прокидайтеся!» – кричав натовп на Майдані. Керівництву Росії це взагалі не сподобалося. Колишні офіцери Державної безпеки, які традиційно прийшли до влади незаконним шляхом, відчули, що пахне смаженим. Вони підняли архіви КДБ і почали з них цитувати: вільна воля українців - це лише продумана і профінансована постановка ворожими американцями, яким більше нічим займатися, як натравлювати росіян і українців один на одного. Американці завжди були в усіх ситуаціях ідеальним ворогом: достатньо далеко, але, при потребі, – завжди поруч. Щоб запобігти революції у власній країні, Росія захопила Крим, почала підступну неофіційну війну у Східній Україні, а заради дезорієнтаціі власного народу українську революцію назвала раптовою епідемією націоналізму. Але українці тримаються, вони не здаються, вони прогнали свого чорного ворона і заспівали нових пісень. Система неймовірно жорстка, навіть сьогодні в Україні у вищих ешелонах влади залишилося багато гравців з минулого, які, як хороші серфери, використали хвилю революції на власну користь. Зараз ще зарано святкувати перемогу народу над корумпованою системою. Незважаючи на це, революція вже дає плоди – країну не впізнати. Україна економічно бідна і постраждала від війни, але духовно просякнута духом Європи. Мрію, яку досі не міг реалізувати жоден президент, зміг з власної сили втілити народ. Політики і лідери бізнесу тепер не єдині, хто відіграє вирішальну роль, громадська думка в Україні нині лунає дуже голосно і сильно, енергійно проникаючи в усі сфери. Людям вдалося стати почутими. Вони можуть через незалежні ЗМІ та громадянські інститути контролювати своїх політиків. Свідомість народу неймовірно зросла. На це вказує хороша музика, яку робить нова Україна і яку зібрав на своєму диску Borsh Division – The Future Sound of Ukraine мій друг Юрій Гуржи. Музика має абсолютно нові звуки.
Слухайте відлуння української революції - новий звук Європи.
Текст: Юлія Марушко, Гамбург
Фото: Торстен Шурлік
