Сьогоднішній огляд присвячений деяким Дням відкритих дверей,
які відбулися в Берліні.
Почнемо з важливішого. 19 і 20 серпня були чергові Дні
відкритих дверей німецького уряду. Звісно, найпопулярнішим у цьому списку
залишається відвідування Відомства федерального канцлера, де можна не тільки
поставити своє запитання головному політику країни, а й навіть сфотографуватися
з ним. Але Олафа Шольца я неодноразово знімав, навіть на цих зустрічах із
народом (дивіться, наприклад, тут), а те, що він скаже, однаково передадуть усі
ЗМІ, тому я вирішив цьогоріч відвідати силові відомства.
У Федеральному міністерстві оборони Німеччини я теж вже знімав (див. тут), але було дуже цікаво знову подивитися зразки
техніки, особливо у світлі німецької допомоги Україні.
Перше здивування мене відвідало ще в черзі на вхід – побачив листок, на
якому було написано попередження, що знімати не можна. Раніше я з такою
забороною тут не стикався, робив що хотів для великих репортажів.
Про всяк випадок запитав військового на вході, чи можна мені
знімати. Почув у відповідь, що на території можна, а в приміщеннях міністерства – ні. Але стояти в черзі, щоб подивитися кімнати будівлі, не дуже й хотілося, вже бачив.
Перш ніж описати побачене цього року, розповім про інше.
Знімати цього року було особливо нічого, тому я майже й не
знімав. Зовсім небагато. В один із моментів до мене підійшли дві жінки, і одна
з них сказала, що є заборона на зйомку. Я відповів, що запитав, мені дозволили.
Моя відповідь надто пильних громадянок не влаштувала, і вони побігли кудись на
мене стукати. Через якийсь час, коли ми з колегою мило спілкувалися з
військовими, до нас підійшов ще один служивий і запитав, чи фільмував я. Так, знімав, запитав, дозволили. Він каже,
що потрібно б стерти, оскільки в кадр могли потрапити обличчя
військовослужбовців. І що, раніше теж потрапляли, жодних проблем не було. Чи
цього року тут суцільні бійці секретних підрозділів без балаклав зібралися?
Щось стендів таких служб я не помітив. Кажу, ось тримайте камеру, самі
дивіться, що зняв, вирішуйте. Дивилися, комусь дзвонили, хтось ще підходив,
зрештою сказали, що можна. Навіть вибачилися. А ці дві послідовниці Павлика
Морозова кружляли поблизу, контролюючи результат своєї роботи. Шкода, пішли
вони раніше, а то я б обов'язково помахав їм камерою з нестертими записами і
запитав, чи нагородили їх орденом з підв'язкою.
Чому цьогоріч, взагалі, з'явилася якась заборона на зйомку,
яку не дуже-то й виконували, і всі, хто хотів знімати, все одно знімали, не
дуже зрозуміло. Тим більше, що потрібно розрізняти роботу преси і зйомку для
себе. ЗМІ працюють на популяризацію заходу, і їм потрібно створювати всі
необхідні умови для цього. Думаю, що кожному міністерству в Дні відкритих
дверей потрібно навчитися самостійно працювати з журналістами і всіляко
заохочувати їхню роботу. Як це робить будь-яка більш-менш популярна виставка.
Для чого люди приходять до Міністерства оборони? Для того,
щоб познайомитися зі своїми захисниками, сфотографуватися з ними, на тлі
техніки, показати своїм рідним і знайомим, що вони побачили, що країна надійно
захищена. Просто фотографії військової техніки можна без проблем подивитися і в
інтернеті, в тій же Вікіпедії прочитати всі технічні характеристики. Шпигунів
ви точно Днями відкритих дверей не здивуєте.
Якщо ви запрошуєте людей на Дні відкритих дверей, то просто
не виставляйте нічого секретного, і не буде ніяких непотрібних заборон. Раніше люди лазили в танк «Леопард»,
фотографувалися і в ньому, і біля протиракетного комплексу «Патріот» теж, і ніяких
страшних витоків секретних даних не сталося. Тож до чого непотрібні заборони у
святковий день?
Тепер, власне, про побачене.
Я сподівався подивитися зразки нової техніки, що може стати
в пригоді й українським Збройним силам, але цього року цієї самої техніки
практично не було. Навіть не було тих же «Леопарда» і «Патріота». Не було літаків, не було катерів, ракет,
безпілотників, військової медицини... Навіть зразків військового харчування не
було. Так, були деякі стенди, докладні розповіді про фельд'єгерську службу і
роту почесної варти, намети різних громадських організацій. З важкого озброєння
були представлені тільки бойові машини Dingo, Enok, Mungo і гармата
Feldhaubitze. А ще вантажні та легкові автомобілі, мотоцикли, легке озброєння – автомати, кулемети,
зразки амуніції.
Побачене не надто вразило. Де поділося все те, що раніше
було? Все пішло в Україну, самим не вистачає?
Навіть на меморіалі полеглим німецьким воїнам цього року не
було вінків. Та й відвідувачів, здалося, було набагато менше. У середині
суботнього дня навіть черга розсмокталася.
Бундесвер –
важлива складова НАТО. У Дні відкритих дверей не заборонами на
зйомку займатися потрібно, а виставляти основні, незасекречені зразки озброєння, щоб громадяни країни пишалися
своїми армією, авіацією і флотом, а союзники спали спокійно. Інакше дехто може
зробити неправильні висновки, і для цього йому зовсім не потрібно буде це
знімати.
Просто подивіться, як це було раніше, і як зараз, порівняйте, зробіть свої висновки.
Наступного дня я вирішив сходити до Федерального
міністерства внутрішніх справ і батьківщини Німеччини. Насамперед хотів зняти
зблизька стрибок парашутистів із GSG9.
Перед входом до міністерства проходила невеличка
демонстрація кліматичних активістів з Extinction Rebellion, які хотіли
привернути увагу до п'ятої річниці руху Fridays for Future. Утім, цього дня
вони більше виступали за дотримання прав біженців.
Черга на вхід була не занадто велика, але просувалася не дуже швидко. Запитав у
поліцейського чи можна знімати, почув у відповідь, що можна, але обережно, там
можуть бути міністр і політики. І що, це якісь засекречені особи? Я думаю, що
дуже навіть публічні, які постійно потрапляють на сторінки газет і екрани
телевізорів. Це до того, що навіть на вході в поліцейських не було чітких
інструкцій щодо зйомки. Переді мною колезі сказали, що можна, але краще б було
попередньо акредитуватися. А хто це міг знати? Не всі ж журналісти працюють у
великих ЗМІ, де все це поставлено на потік. Але одразу скажу, хто хотів
знімати, знімали – і
парашутистів, і поліцейський оркестр, і демонстрацію прийомів самооборони, і
доброзичливого собаку... Найбільше фотографувалися у спортивній зоні – біля величезного
кубка, де на табло під ним відраховується точний час до початку EUFA EURO 2024.
Причина повільного просування черги стала незабаром
зрозуміла. Було всього два пункти контролю. Один для всіх, а один, як я
зрозумів, для сімей з дітьми. І всього два апарати. І це не звичайна рамка, а
сканер, перед яким потрібно стати на певні точки для ніг і розставити руки. Уже
одне це забирає зайвий час. Дівчина дивилася кудись у монітор, довго там щось
вивчала, потім потрібно було підійти до іншого співробітника, який обшукував
вручну, а потім уже забрати свою сумку, яку теж дивилися на сканері.
Дійшла черга і до мене. Сумка пішла в сканер, я став перед
новомодною машиною, завмер у позі, намальованій на зображенні, дівчина щось там
вишукувала. Мабуть, не знайшла, тому направила до співробітника.
Поліцейський почав ретельно мене обшукувати, ніби я збирався сісти на
суперсекретний літак. Але й цього йому здалося мало, і він попросив мене зняти
взуття!
Це що таке? Чим я був такий підозрілий? Я що, є в якійсь
базі особливо небезпечних відвідувачів? Мої літні туфлі були схожі на важкі
бутси? Чому я на Дні відкритих дверей повинен знімати взуття і ходити по брудній підлозі? А якщо у мене
проблеми з хребтом, і мені просто важко знімати-одягати взуття? А ложка для
взуття у вас є?
Загалом, я кілька разів їм повторив, що це просто смішно, і
сподіваюся, хоча б на деякий час пригальмував бажання обмацувати людей і нюхати
їхнє взуття. Якби моя німецька була на іншому рівні, то я багато б чого сказав.
Хоча б відому фразу «Це
фіаско, братан!». Якщо ти в
чомусь мене запідозрив, але нічого не знайшов, то в тебе погана інтуїція і ти
показав свій непрофесіоналізм. Потрібно було ще бачити реакцію поліцейської на
моє невдоволення. Її погляд висловлював таке здивування, ніби це не вони
повинні були хоча б вибачитися за доставлену незручність, а я був зобов'язаний
подякувати їм за те, що хоча б шкарпетки не змусили зняти.
І навіщо вам замість звичайних рамок металошукача цей
наворочений сканер, після якого ви обмацуєте людей, хоч він нічого забороненого
і не знайшов? Це якась демонстрація погано працюючого обладнання?
Я вже не кажу, що для багатьох така гостинність могла просто
геть зіпсувати свято. Я ж не на якийсь секретний об'єкт прийшов, у звичайне міністерство, а мене одразу в
чомусь запідозрили і змушують роззуватися. Та не тільки мене. Для багатьох
бажання подивитися на роботу
Міністерства внутрішніх справ обернулося таким ось приниженням на вході. Потім
не потрібно дивуватися, чому народ не дуже любить правоохоронців і на
демонстраціях скандує: «Весь
Берлін ненавидить поліцію!».
То навіщо таке ставлення самим посилювати? Поліцейські цього дня мали з
потрійною радістю на обличчі зустрічати кожного відвідувача, а не демонструвати
стурбованість на обличчях від того, що після ретельного обшуку нічого не
знайшли. У такий день не лякати людей потрібно, а обійматися з ними, тоді й вас
будуть любити у відповідь.
Загалом, після такої люб'язної зустрічі я вирішив репортаж
із міністерства не робити. Тим паче, що саме на парашутистів я через цю
перевірку і запізнився. Вийшов, а вони вже приземляються, але так і не зрозумів
куди.
У самому міністерстві можна було подивитися різні приміщення
з протокольними та кінозалами, бібліотеку, кафетерії. Було три зони: безпеки,
спорту, демократії та батьківщини, та багато стендів численних організацій.
Найцікавішим і найкориснішим результатом цього дня виявилися брошури з
інформацією про різноманітні праві та ліві екстремістські організації, про
боротьбу з антисемітизмом, даними про українських біженців у Німеччині й аналіз
дезінформації в контексті російського нападу на Україну. Були тут навіть окремі
карти України і Росії, при чому Крим був відзначений саме українським. Це дуже
потрібна і важлива робота, якою теж займаються різні підрозділи Міністерства
внутрішніх справ.
Незвичайним було те, що щонайменше шість демонстрантів
опинилися і на території міністерства. Вони сиділи, як на вулиці, так і в самій
будівлі, просто на землі та на підлозі. Співробітники міністерства і
поліцейські підходили до них, перевіряли посвідчення особи, але нічого зробити
не могли. Одні сиділи, інші за ними спостерігали.
Не знаю, можливо, саме з цим було пов'язано те, що
поліцейські на вході так ретельно обшукували гостей. Напевно вони шукали клей,
який не показує сканер, побоюючись, що кліматичні активісти можуть за звичкою
приклеїти себе до підлоги або ще куди. Але вийшло за принципом, як у наших неадекватних сусідів: «лучше перебдеть, чем недобдеть». Безпека безпекою, її ніхто не
відміняв, особливо в місцях масового скупчення людей, але все добре в міру,
інакше людина просто може відчути приниження і те, що ніхто її тут особливо не
чекає.
Я, як завжди, дуже хотів зробити великі репортажі і
безкоштовну рекламу організаторам Днів відкритих дверей, але цього року це явно
не вийшло, і не з моєї вини.
І закінчимо на оптимістичній ноті.
З 21 по 23 липня в берлінському Університеті мистецтв
(Universität der Künste) пройшли щорічні Дні відкритих дверей.
По завершенні навчального року університет дає можливість
усім охочим побувати в його стінах, подивитися, як вчаться і творять студенти,
подивитися їхні різноманітні роботи. Були відкриті всі майстерні, ательє,
студії та репетиційні зали чотирьох факультетів UdK – образотворчого мистецтва, дизайну, музики та
виконавського мистецтва, а також Берлінський коледж кар'єри.
Побачити тут можна було все: картини, скульптури,
фотографії, відеоінсталяції, роботу зі звуком, моду, архітектуру...
Відвідувачів було багато, бо обійти все і подивитися – це дуже цікаво, а
виставлені роботи цілком можуть скласти конкуренцію багатьом престижним
виставкам сучасного мистецтва. Тому сюди приходять не тільки потенційні
студенти, не тільки ті, хто хоче познайомитися з майбутніми відомими
художниками, а й професіонали –
колекціонери, галеристи, куратори.
Ось тут я назнімав! Майже все і майже на годину. Подивіться,
як це було в головній будівлі на Харденбергштрасе і в приміщенні
університетського театру на виставці «Костюм».
Жодних
заборон на зйомку в UdK не було, обшуків на вході теж. Просто є різниця – двері відчинені чи не зовсім, зустрічають тебе з
радістю чи з настороженістю.
Не забудьте подивитися на нашому YouTube-каналі й інші відео
цих днів у розділі Shorts.
Текст/фото/відео: Ігор Магрілов
Фото: Олександр Мельник (3-6)
