Мене звуть Лариса Кисельова. Я з Харкова, мені 55 років, з
яких близько 13 років я паралізована. Діагнози: розсіяний склероз, міастенія,
підвищений цукор та інші хронічні хвороби.
Моя мама теж була паралізована, але під час війни вона
померла. Племінниці знайшли волонтерів, і у квітні 2022 року мене евакуювали з
Харкова.
Спочатку я перебувала в таборі міста Айзенхюттенштадт. У
червні 2023 року мене перевезли в приватний пансіонат у місті Нойруппін.
Попри гарне ставлення керівництва та персоналу, мені тут не
дуже подобається. Наприклад, їжа – якісна, але невідповідна через мої хвороби.
Я практично не рухаюся і не виходжу з кімнати. Через
порушення кровообігу і спазми мені боляче сидіти в інвалідному кріслі, важко
перебувати на заходах, куди запрошують пацієнтів пансіонату.
Я не можу отримати всі необхідні ліки, які приймала в
Україні. Мені навіть не дозволили взяти мою кішку, яку я вивезла з Харкова.
Для мене найголовніша проблема – це фактично самотність і
неможливість поговорити своєю мовою з іншими людьми.
Я потребую допомоги. Хотілося б знайти земляків і переїхати
туди, де є українці. Тому мені дуже потрібно поспілкуватися з інвалідами,
можливо, комусь довелося опинитися в схожій ситуації та вийти з неї, і вони
можуть мені щось порадити.
Якщо ви хочете і можете якось допомогти – підтримкою,
спілкуванням, порадою, то, будь ласка, зв'яжіться зі мною ось за цим телефоном:
+380688521025.
Дякую і здоров'я всім!
Від себе додамо, що Ларисі також необхідний планшет або
ноутбук для спілкування інтернетом, але в неї немає грошей. Вона навіть
посоромилася це написати, щоб її не звинувачували в тому, що вона щось просить.
…
Меня зовут Лариса Киселёва. Я из Харькова, мне 55 лет, из которых
около 13 лет я парализована. Диагнозы: рассеянный склероз, миастения, повышенный
сахар и другие хронические болезни.
Моя мама тоже была парализована, но во время войны она
умерла. Племянницы нашли волонтёров, и в апреле 2022 меня эвакуировали из Харькова.
Вначале я находилась в лагере города Айзенхюттенштадт. В
июне 2023 года меня перевезли в частный пансионат в городе Нойруппин.
Несмотря на хорошее отношение руководства и персонала, мне здесь
не очень нравится. Например, еда – качественная, но неподходящая из-за моих
болезней.
Я практически не двигаюсь и не выхожу из комнаты. Из-за
нарушения кровообращения и спазмов мне больно сидеть в инвалидном кресле, тяжело
находиться на мероприятиях, куда приглашают пациентов пансионата.
Я не могу получить все необходимые лекарства, которые
принимала в Украине. Мне даже не разрешили взять мою кошку, которую я вывезла
из Харькова.
Для меня самая главная проблема – это фактически одиночество
и невозможность поговорить на своём языке с другими людьми.
Я нуждаюсь в помощи. Хотелось бы найти земляков и переехать
туда, где есть украинцы. Поэтому мне очень нужно пообщаться с инвалидами, может
кому-то довелось оказаться в похожей ситуации и выйти из неё, и они могут мне
что-то посоветовать.
Если вы хотите и можете как-то помочь – поддержкой, общением,
советом, то, пожалуйста, свяжитесь со мной вот по этому телефону:
+380688521025.
Спасибо и здоровья всем!
От себя добавим, что Ларисе также необходим планшет или ноутбук для общения по интернету, но у неё нет денег. Она даже постеснялась это написать, чтобы её не обвиняли в том, что она что-то просит.
