Олені Святого Миколая – це унікальний проект харківських волонтерів, який цього року реалізується вдесяте. Його ідея стара як світ: діти пишуть листи Святому, а потім отримують замовлені в цих листах подарунки. Але є суттєва різниця. Це не прості діти – це малеча з прифронтових або звільнених від окупації населених пунктів та діти внутрішньо переміщених родин. Вони зараз розкидані по всій Україні, отже Олені долають безкінечні відстані та, здавалося б, незборимі перешкоди на шляху до дитячих сердець.
Як все починалось…
Чудова дитяча письменниця Євгенія Левінштейн – одна з тих «Оленів», які були з самого початку. З перших днів. Питаю в неї:
– Кому тоді, 10 років тому, прийшла в голову ця прекрасна ідея?
– Це була колективна творчість. Ми, волонтери з громадського руху «Українські рубежі», працювали на лінії розмежування. Роздавали нужденним гуманітарну допомогу. І особисто, і через місцевих волонтерів. І від цих активних місцевих мешканців ми отримали такий запит: дітям, які живуть на лінії розмежування, дуже не вистачає «зворотного зв’язку» – спілкування з дорослими, уваги від дорослих, позитивних емоцій. І тоді ми вирішили зробити такий проект: зібрати листи з побажаннями від дітей з таких місць, вивісити їх на своїй сторінці в фейсбуці і попросити усіх небайдужих стати чарівниками і виконати принаймні одну дитячу мрію. Ми планували взяти для цього не більше 300 листів і спокійно все влаштувати. Але все пішло інакше з самого початку. В перший же рік волонтери зібрали нам 1200 листів. Тож, проект одразу вийшов на глобальний рівень…
«Українські рубежі» тоді вже активно співпрацювали з ЮНІСЕФ, Польським центром гуманітарної допомоги, іншими донорами. Активісти цієї організації робили дуже багато для людей вразливих категорій, які опинилися на лінії розмежування після початку війни на Донбасі. Тому вони знали про проблеми місцевих дітей, розуміли їхні потреби і з самого початку взяли курс не на «подарунки заради подарунків», а на дещо більше.
Десять разів поспіль, рік за роком кампанія «Олені Святого Миколая» починається зі збору дитячих мрій. Інколи це записочки, які пишуть десь в укритті знедолені малі громадяни на рештках паперу, що залишилися від якоїсь упаковки. Інколи – цілі картини, змальовані замріяними дітьми. Кожне дитяче побажання вноситься в спеціальну комп’ютерну таблицю. З неї можна дізнатися вік дитини, а от ім’я та адресу проживання – ні, адже безпека малих мрійників має бути гарантованою. Таблиця оприлюднюється в мережі Інтернет. Спочатку це робилося тільки на сторінці «Оленів» у фейсбуці, згодом – і в інших соціальних мережах, а віднедавна – ще й на власному сайті організації. До збору подарунків може долучитися кожен бажаючий. І сам вирішити, скільком дітям допомагати отримати різдвяну та новорічну радість. Хтось надсилає один подарунок, хтось – десять, хтось – просто донатить гроші. «Олені» дякують кожному варіанту і оприлюднюють відео- та фотозвіти про вручення подарунків.
Але якщо ви думаєте, що зібрати дари – це половина роботи, ви дуже і дуже помиляєтеся. В цей момент приміщення організації перетворюється на склад чи логістичний хаб. Коробки, які прибувають поштою, перепаковуються, збираються окремо дарунки для дітей різних населених пунктів, плануються поїздки «оленів», і при цьому пакувальники і планувальники не мають права на помилку… А потім – потім «Олені Святого Миколая» вирушають в дорогу. Навантажені «по самі вінця» подарунками і не тільки.
На місці призначення дітей запрошують на справжнє веселе свято, де лунає музика, проводяться веселі ігри, малих вчать малювати, грати на незвичних музичних інструментах, танцювати тощо. Для того, щоб свято відбулося, «Олені» завжди мають при собі десятки кілограмів реквізиту – від оленячих рогів до машини, яка масово виготовляє і запускає в повітря мильні бульбашки, від екзотичних музичних інструментів до фарб, що використовуються для веселого святкового «татуювання». Подарунки стають лише одним штрихом блискучої картини свята, справжнього, великого, безсумнівного. Такого, що на ньому і дорослі не можуть втримати посмішок, залишитися поза грою чи танком.
Але й це ще не все. Майже кожен елемент цього свята – щось більше, ніж розвага, щось глибше, ніж просто формування святкового настрою. Адже за підготовкою та виконанням кожного номеру стоять, окрім інших, прекрасні дитячі психологи, які таким чином намагаються зняти дитячі стреси, відновити у дітей віру в себе, зацікавленість до навколишнього світу, впевненість у підтримці з боку дорослих. Отже, це не гастролі театру, це кожного разу індивідуальна, щира та добра справа, гра, в якій все залежить від усіх гравців, а не тільки від організаторів. Декілька годин пролітають швидко – і «Олені» знов вирушають в дорогу. Далі, бо на їхній мапі – десятки позначок, між якими – сотні кілометрів не завжди гарних доріг… Зимовий сезон «Оленів» починається 19 грудня, в День Святого Миколая. А закінчується десь наприкінці січня (хоча бувало, продовжувався він і в лютому).
– Отой, перший виїзд «Оленів», наскільки він був небезпечний?
– Те, що тоді, в 2015 році вважалося небезпечним, є значно безпечнішим, ніж те, що ми сьогодні, у 2025 році, вже вважаємо безпечним. Наприклад, перебування в місті Харків, де час від часу відбуваються ракетні, бомбові або дронові удари ворогів, сьогодні для тисяч людей є ніби нормальним, звичним явищем. Тоді, звісно, таких обстрілів в тих населених пунктах не було, але були інші. Тобто ризик існував. І тоді нам здавалося, що те, що ми робимо – дуже небезпечно. Але там жили люди, перебували діти, і ми мали подолати свої страхи заради них. Час від часу туди «прилітало». Бувало, що відрубало електрику, і ми були змушені переносити святкові заходи.
Євгенія Ленвінштейн згадує, що за 10 років «оленям» прийшлося пережити багато подій. Вони напевно знають, що деякі з дітей, для яких вони збирали подарунки та організовували свята, вже загинули… Хлопчик та дівчинка з одного з донецьких сіл поїхали в інше село, а там стався «приліт»… А ще одна дівчина, якій теж «всім світом» шукали подарунки, теж згодом потрапила під обстріл, але вижила, отримавши лише струс мозку… А є населені пункти, які згодом, після проведення там «оленями» свят, були без перебільшення стерті рашистами з земної мапи. Там вбито більшість мешканців, і немає ані хат, ані будинків культури чи клубів, де відбувалися концерти. Невідомо, чи вижив хтось з тих дітей та дорослих, які брали участь у святкових заходах, отримували подарунки, веселилися…
1000000 гривень – віртуальні гроші реальних «Оленів»
Життя «Оленів» – далеко не цукор. Втомлюються ці хлопці та дівчата і фізично, і морально, адже їхня робота є надзвичайно виснажливою на всіх її етапах. Але є й те, що підтримує кожного з них. Волонтерка розповідає:
– Кожна наша поїздка – це цікаві зустрічі з надзвичайними людьми, талановитими дітьми, відважними волонтерами, які допомагають нам у роботі. Наше життя наповнене дитячою радістю, підтримкою з боку буквально усіх, з ким ми стикаємось. Тільки на цьому ми й тримаємось, бо, буває, втомлюємось як собаки. Але завжди є підтримка від дарувальників, від волонтерів на місцях, від дітей, від батьків, – це те, що надихає. Це – повністю волонтерський проект, ми за поїздки не отримуємо грошей, але отримуємо дещо більше. За ці 10 років було лише два роки, коли ми вигравали на цю діяльність якісь невеликі гранти…
Порахувати, скільком дітям за 10 років «Олені Святого Миколая» принесли подарунки, – наразі неможливо. Адже окрім «запланованих» були й спонтанні ситуації, коли на свято збиралися діти, які не писали листи. Але, скажімо, тільки-тільки оговтувалися від окупації, і їм треба було терміново підвищувати настрій… В середньому подарунки отримує по 2000 діточок за сезон. Але й це ще не все, оскільки час від часу Олені вирушають в дорогу не тільки в День Святого Миколая, на Різдво чи Новий Рік, – буває, вони відвідують найбільш нужденних дітей і влітку, навесні, восени, адже це сніговики бояться тепла, «Олені» і в спеку не тануть…
Пані Євгенія каже:
– За нашими підрахунками річний бюджет проекту складає десь приблизно один мільйон гривень. І це – не рахуючи вартості самих подарунків, бо ми часто взагалі не знаємо, скільки вони насправді коштують. Це – вартість переїздів, пального, придбання реквізиту, ночівля в готелях, харчування команди, придбання цукерок, солодких наборів для частування юних гостей тощо. Ці гроші ми збираємо з благодійників по всьому світу, інколи, повторюся, вдається виграти відповідні гранти, але частіше це – донати окремих добродіїв.
Як «Олені» не подарували коня
– А які найбільш незвичні подарунки фігурували у проекті за 10 років?
– Кожен раз це – мозаїка цікавих дитячих ідей. Я пам’ятаю дівчинку зі Станиці Луганська, яка мріяла стати відомим фотографом і їй був потрібен професійний фотоапарат. А ми змогли придбати за гроші спонсорів якісну камеру. Іншій дитині ми якось привезли котика. Але не простого, вона хотіла породистого «британця». Річ у тім, що саме такий котик був у маленького хлопчика – і помер. А нам вдалося знайти саме такого сіренького котика саме з такими вушками, і люди, які займалися розведенням таких котів, дізнавшись, хто ми є і навіщо нам тварина, продали кошеня доволі дешево. Щастю дитини не було меж! Це відбувалося в Луганській області, і зараз страшно подумати, що трапилося з тією дитиною і тим котиком, сподіваємось, їм вдалося вчасно втекти від загарбників… За минулі роки котиків та собачок ми дарували десятками, але в цьому році нарешті прийняли вольове рішення і попередили дітей, що більше не даруємо тварин… А в минулому були й папуги, й кролі, хом’ячки… Кого тільки не було!
– А бувало таке, щоб ви не могли здійснити дитячу мрію?
– Пам’ятаю, одна дівчинка з Покотилівки замовила Святому Миколаю… коня. Ми не змогли здійснити її бажання. Але не тому, що ми не знайшли добродія, готового надати такий подарунок (в нас вже були навіть пропозиції від власників), а тому, що батьки дівчини зізналися, що не зможуть утримувати таку велику тварину. А дівчинка, як виявилося, справді займається кінним спортом, тож, ми їй подарували прекрасні речі для кінного спорту, але не саму тварину. Взагалі, кожного разу, коли якась дитина просила домашнього улюбленця, ми, перш за все, зв’язувалися з її батьками і питали, чи готова родина прийняти такий подарунок, чи є де утримувати нового члена сім’ї. Бо поселити в квартирі чи в будинку коня, зрозуміло, може дозволити собі далеко не кожен… Та й навіть з котиком родина не завжди може впоратися.
Щодо дитячих мрій – волонтерка зізнається, що наразі ледь не половина листів містить прохання щоб скоріше скінчилася війна або щоб повернутись додому. Є бажання, щоб скоріше прийшов з фронту батько, щоб усі наші воїни повернулися з фронтів живими та здоровими, щоб настала Перемога… Діти вірять, що Святий Миколай може це зробити, а «Олені» підбирають їм подарунки на свій розсуд, адже свято є свято… Колись проект дарував багато телефонів, планшетів, навіть ноутбуків та гіроскутерів. Але з початком повномасштабного вторгнення ворога команда вирішила: зараз головне – Перемога. Тож, просити грошей на такі дорогі речі у добродіїв неправильно, нехай люди краще донатять на ЗСУ. Тому авторів листів Святому Миколаю попереджали, що наразі не треба загадувати дуже вже цінні речі. Але малі все одно загадували, і все одно знаходилися благодійники, які ці телефони-планшети-ноутбуки купували. Хоча й рідше, ніж раніше.
Німецький Святий Миколай з українськими Оленями
Волонтери проекту дуже вдячні німецьким благодійникам, які за ці десять років неодноразово брали участь у придбанні подарунків. Але не тільки! Наприклад, мешканці містечка Карлсруе вже другий рік роблять донати проекту, збираючи гроші з учнів місцевої української школи. А цього року вони пошили своїми руками костюм Святого Миколая. Отже, відтепер з Оленями їздить такий саме святий, яким його звикли бачити німецькі діти.
Письменниця продовжує:
– А сам Святий Миколай в нас приїжджає з Нідерландів, і ми цьому дуже радіємо. Він з нами вже восьмий рік. Він не знає української мови, може сказати тільки «Дякую» та «подарунки є», а також ще декілька фраз зі сценарію. А насправді це – нідерландський журналіст Андрій Таубе, який випускає там, у себе, радіопрограми, робить випуски про нас, записує інтерв’ю з різними людьми, пише про Україну, і робить це з 2014 року. Може, й раніше писав, але ми про це не знаємо. Познайомилися ми «в полях» саме у 2014 році. А ще до нас час від часу приїжджають німецькі журналісти, цікавляться нашою роботою, за що ми їм дуже вдячні.
Декілька років тому «Олені Святого Миколая» робили виставку в Мюнхені та інших німецьких містах, розповідали про свій проект, збирали гроші у місцевих благодійників. За ці роки в них з’явилися особисті контакти декількох німецьких колег-волонтерів та благодійників, з якими вони співпрацюють.
Чому «Олені» стають франшизою і радіють плагіату
Питаю у волонтерки:
– І все ж таки, чи бувало за ці роки так, що ви не могли виконати побажання дітей, здійснити їхні прохання до Святого Миколая?
– Звісно, траплялися різні випадки. Наприклад, в третій рік проекту ми зібрали від діточок аж 3000 листів. Більше ми такого не робили. Ми тоді просто не зуміли зібрати всі подарунки, багато чого ми тоді докупляли за власні кошти, але це був поганий досвід. Більше ми такого не робимо, і обмежуємо кількість листів, які збираємо з самого початку…
Перші роки існування проекту «олені» виїжджали у населені пункти по лінії розмежування. Луганська та Донецька області, потім до цих адрес додалися адреси прихистків, де жили внутрішньо переміщені родини, які втекли від війни. Все змінилося в лютому 2022 року, коли почалася повномасштабна ворожа агресія. В ті дні «Олені» ще були на виїзді, розвозили подарунки. І одразу зрозуміли, що відбувається. Вони взяли дітей, яких планували розважити, і вивезли їх у безпечне місце, тобто врятували від фактично неминучої смерті. А потім і їхні батьки (хто встиг) виїхали з тих населених пунктів, які в подальшому ворог зруйнував вщент, і з’єдналися зі своїми дітьми… Наступний сезон команда навіть не планувала розпочинати, адже їздити по лінії фронту було б самогубством. Але їх почали запрошувати громади, ті, хто вже побував на «оленячих» святах, самі діти тощо. І вони змінили концепцію своїх маршрутів: почали об’їжджати ті громади, де знайшли собі прихисток діти з окупованих територій, або деокуповані населені пункти, дітки яких пережили страшні події і потребували допомоги і підтримки. Харків і Львів, Полтава і Івано-Франківськ, Ізюм і Запоріжжя – ламана лінія подоланого шляху вражає…
Втім, цього року маршрут харківських «Оленів» дещо скоротився. Євгенія Левінштейн каже, що цьому скороченню є декілька пояснень та причин: автопарк організації за ці роки фактично зійшов нанівець: машини дуже багато їздили по, м’яко кажучи, неідеальних дорогах. Бо вони не тільки розвозили подарунки, а ще й в межах інших проектів «Українських рубежів» евакуювали людей з «гарячих зон», доставляли гуманітарну допомогу туди, де місцеві мешканці ледь не цілодобово змушені ховатися в підвалах від ворожих обстрілів, перевозили медичні та ветеринарні медикаменти для деокупованих громад тощо. Інша причина – все більше «Оленів» воюють на фронті в лавах Збройних Сил України, все складніше знайти волонтерів-водіїв, вантажників (адже мова йде про перевантаження великої кількості речей) тощо.
І вони знайшли вихід: з цього року «Олені Святого Миколая» стають своєрідною франшизою. Тобто харківська команда розшукала сім громадських організацій-однодумців, там, на місцях, куди важче всього доїжджати, і передала їм свій досвід проведення дитячих свят, а також усі зібрані для тамтешніх дітей подарунки. Щоб свята були справді веселими – провели для колег тренінги. Таким чином у цьогорічному сезоні беруть участь не одна, а одразу декілька команд, а накопичений харків’янами реквізит пересилається між ними по заздалегідь створеному графіку. Надають організатори і підготовані ними сценарії свят.
Волонтери сподіваються, що в майбутньому році зберуть ще більше команд «оленів» на місцях, і зосередяться хоча б на власній Харківській області, що дасть змогу працювати в спокійному, не вимотуючому (як завжди до цього) режимі.
– За ці роки виникло чимало послідовників вашої ініціативи, які також збирають листи Святому Миколаю, потім – шукають омріяні дітьми подарунки, розвозять їх… Як ви до цього відноситеся?
– Ми це тільки підтримуємо, адже нашої команди, наших зусиль та можливостей на всіх дітей не вистачить. А, на мій погляд, свято має бути у кожної дитини України, навіть незважаючи на війну. Ми тільки раді, якщо ще хтось береться за цю справу! Це не плагіат, адже ми не займаємося комерційною діяльністю, а в добрих справах конкуренції бути не може – тільки взаємна підтримка! Ми – за те, щоб кожна дитина мала зустріч зі Святим Миколаєм в ці новорічні дні і отримала з його рук особистий омріяний подарунок в безпечному місці та в радісній атмосфері. І на якісь 4 години поринула у казку, якої так не вистачає під час воєнного дитинства.
Наостанок волонтерка емоційно каже:
– Те, що я зараз бачу в Європі, в світі, наводить мене на думку, що найміцнішим та найнадійнішим партнером України наразі є саме Німеччина. Ця дивовижна історія, що німці допомагають нам боротися з росіянами – те, що довело б до параної наших дідусів, – стала дійсністю. Але якби німецькі друзі були трохи сміливішими в цих питаннях, нам би було значно легше боротися… Можливо, ми стоїмо на порозі ще важчих випробувань, але боятися не треба. Треба діяти, адже зараз вороги зазіхають тільки на нашу свободу, а потім можуть зазіхнути і на свободу інших європейських народів, включаючи й Німеччину!
Текст/фото: Олег Перегон
Фото: з архіву «Оленів» та Олега Перегона
