Харківська
область вважається прифронтовою, хоча, насправді, в ній через гігантські
розміри є і окуповані території, і території з лінією фронту, і ділянки
глибокого тилу, де, на щастя, ніколи не було жодних боїв. Але є служба, для
якої і глибокий тил є лінією фронту – це
пожежні-рятувальники, що готові кожну добу, 24/7 прийти на допомогу людям в
будь-якій надзвичайній ситуації, полізти в пекло або, навпаки, – крижану воду.
200 років
боротьби з вогнем
Заступник
начальника Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України
у Харківській області полковник служби цивільного захисту Анатолій Торяник розповідає:
– Харківська область – одна з п’яти найбільших областей України, її площа сягає 31,4 тисяч кілометрів, що приблизно дорівнює площі такої європейської країни як Албанія або двом площам Чорногорії. На території області є як міська забудова (місто Харків та ще 17 міст, 68 селищ міського типу), так і сільська (1677 сіл та селищ). Багато сільськогосподарських та лісових угідь, які також потребують постійного пожежного захисту. Саме в Харківській області розташовані великі промислові підприємства, підприємства енергетичної галузі, навчальні заклади та наукові установи міжнародного значення.
Гарнізон
пожежних-рятувальників, який обслуговує всю цю територію, складається з майже
3,5 тисяч рядових та офіцерів. Цей гарнізон має особливу повагу у колег з нашої
країни та з інших країн. Річ у тім, що цього року пожежній охороні Харківщини
виповнюється 200 років. Саме у 1823 році місто Харків відійшло від традиції
«пожежної повинності», яка існувала довгі роки, і створило мережу перших
професійних пожежних частин, деякі з будівель яких збереглися до наших часів.
Що таке пожежна повинність? Майже кожен городянин мав якесь завдання на випадок
пожежі. Хтось зберігав в своїй будівлі пожежне цеберко, хтось – пожежний багор
чи лом, хтось – бочку з водою, драбину. По сигналу про пожежу кожен мав
з’явитися на місце пожежі зі своїм реманентом та взяти участь у гасінні вогню.
А якщо людина не з’являлася без поважних причин – по законодавству тих часів
вона мала сплатити штраф. Але, звісно, така система гасіння пожеж була не дуже
ефективною, адже серед городян не було фахівців-пожежних, у кожного були якісь
свої справи, а при сильній пожежі людям було страшно навіть наближатись до
палаючих будинків.
Отже, професійні
пожежні майже відразу завоювали повагу та гордість мешканців міста Харків. А за
200 років існування гарнізон пожежних-рятувальників здобув великий досвід,
здійснив чимало героїчних вчинків, врятував дуже багато життів, майна та
будинків міста. До цієї дати наш гарнізон декілька років готував відкриття
музею пожежної справи, де зібрані раритети з пожежної техніки різних епох, і
навіть війна не змогла зупинити цю важливу роботу.
А ще саме на
Харківщині розташований провідний освітній та науковий осередок ДСНС України –
Національний університет цивільного захисту України, отже, майбутні офіцери-рятувальники
нашої країни та деяких інших держав опановують свою майбутню професію на
прикладі наших підрозділів, що теж є елементом визнання фаховості та високої
виучки бійців та офіцерів пожежно-рятувальної служби Харківської області. За
роки існування цього наукового центру десятки наших найкращих співробітників
поринули в наукову діяльність і збагатили науковий доробок України та світу
своїми ідеями, і, навпаки, десятки найкращих науковців з різних країн надавали
свої ідеї та пропозиції нашій службі, саме в Харківському гарнізоні проходили
апробацію різноманітні винаходи та експериментальні технології.
Саме харківські
вогнеборці свого часу змогли впоратися з пожежами на нафтових свердловинах
Кувейту під час деокупації цієї країни світовою спільнотою, не раз харківських
фахівців залучали до гасіння пожеж на території не тільки інших областей
України, але й інших держав.
Війна – це
постійні пожежі
– Як живе
гарнізон сьогодні, в умовах війни?
– З першого дня
війни всі співробітники гарнізону прибули на місце служби. Було також викликано
більше 300 резервістів – це ті пожежні-рятувальники, які вже пішли на пенсію, у
відставку, але вони прийшли до підрозділів і стали на бойове чергування. В
оперативний розрахунок була поставлена вся наявна техніка, яку ми могли
залучити.
Сьогодні нам
живеться трішки полегше, ніж це було, скажімо, рік тому. 24 лютого 2022 року
ворог почав бомбування Харкова, при цьому щодня траплялися десятки обстрілів. В
деякі дні наші підрозділи взагалі не поверталися в свої пожежні частини,
переїжджаючи цілодобово з пожежі на пожежу. В ті часи постійно горіла Північна
Салтівка, обстрілювалися і цивільні об’єкти на кшталт медичних центрів, шкіл,
вишів тощо, і житлові будинки, і природні ландшафти, промислові підприємства
тощо. Були дні, коли виникало десь понад 30 загорянь одночасно, по декілька
разів на добу. У гасінні пожеж тоді були задіяні цілодобово не тільки пожежні
підрозділи міста Харкова, але й усі пожежні частини області, в бій пішли навіть
всі резервні машини, які ми мали.
На гасіння пожеж
та рятування людей, розбір завалів після обстрілів виїжджали не тільки
пожежні-рятувальники, які повинні рятувати людей за своїми посадовими
інструкціями, але й весь особовий склад, включаючи і інженерно-інспекторську складову,
вільнонайманих працівників тощо. Бо людей не вистачало. Харків в ті дні постійно
обстрілювався і ракетами, і артилерією, і забороненими касетними боєприпасами –
«Градами», «Смерчами», «Ураганами», ворог також здійснював дистанційне
мінування мікрорайонів міста. Були великі руйнування і в житловому секторі, і
на промислових об’єктах, дуже великі пожежі відбувалися на об’єктах
нафтопереробної промисловості, у складських приміщеннях, на ринках. 41 будівля
пожежних частин області отримала пошкодження різного ступеню за час війни.
Виник колосальний
дефіцит пожежно-технічного обладнання. Наприклад, рукави щомиті різалися об
уламки розбитих будівель, їх не вистачало для гасіння пожеж. Ми в ті дні
працювали здебільшого на старій радянській ще техніці (пожежних машинах на базі
шасі ЗІЛ) яка до того моменту вичерпала вже свій і технічний, і інтелектуальний
ресурс. Ця техніка ще й потерпала під час обстрілів, виходила з ладу через
перенавантаження, коротше кажучи, не могла б впоратися з ситуацією, що
склалася. Тобто в перші дні війни нам прийшлося дуже непросто. Потім до
допомоги нашим підрозділам долучилася і держава, і благодійники з різних країн
світу.
Ми дуже вдячні їм
за цю підтримку, ніколи не забудемо, як вони підставили своє плече в
найстрашніші моменти… Серед тих, кому ми вдячні, безсумнівно,
пожежні, волонтери, благодійники Німеччини, які зробили дуже багато для нашого
гарнізону, для забезпечення можливості порятунку громадян Харківщини.
Сьогодні рашисти
не обстрілюють наш обласний центр з тою інтенсивністю, хоча і зараз час від часу
відбуваються атаки. Минулого тижня, наприклад, вороги обстріляли вулицю
Римарську, це майже самий центр міста Харків, на щастя, пожежі на місці вибуху
не відбулося. Потім було влучання у Салтівському районі, потім – біля аеропорту.
Там вже прийшлося і людей рятувати, і пожежі гасити.
– Яка зараз
пожежна ситуація в Харківській області?
– Найбільш
тривожна ситуація у прикордонних районах, зокрема, в напрямках Козача Лопань,
Вовчанськ, Куп’янськ, де майже щодня відбуваються обстріли, де наші підрозділи
постійно виїжджають на ліквідацію наслідків цих обстрілів, гасіння пожеж,
розбір завалів, обстеження територій для виявлення можливих вибухонебезпечних
предметів, бо нерідко буває, що на місцях обстрілів залишаються боєприпаси, які
не вибухнули, і загрожують безпеці громадян. Крім того, у разі виникнення
масштабних пожеж, наприклад, декілька днів тому така пожежа виникла після
обстрілу ворогами підприємства нафтогазового комплексу, були сформовані зведені
загони районних гарнізонів та підрозділів міста Харків, які були направлені на
допомогу колегам з постраждалого району.
– На мій погляд,
найстрашніше – це повторні обстріли, коли ворог б’є через деякий час по тих
районах, де щойно велися бомбування, чітко знаючи, що в цей момент там працюють
рятувальники. Чи відбувалися такі підступні терористичні атаки на Харківщині?
– Так, всі без
винятку загиблі пожежні-рятувальники останніх двох років – це жертви саме таких
повторних обстрілів. Вперше ми стикнулися з цим в минулому році, 17 березня,
коли трапилася дуже масштабна пожежа на ринку у станції метро імені Академіка
Барабашова (найбільший ринок Східної Європи). Тоді полум’я після ракетної атаки
охопило дуже велику територію, і на його гасіння зібрався весь гарнізон
рятувальників міста Харків.
Коли боротьба з
вогнем ще тривала, ворог завдав ще одного ракетного удару по цьому ринку, один
з наших пожежних – Олександр Подольський – дістав смертельні поранення уламками
ракет, ще один рятувальник був поранений, але залишився живий. Ворог
цілеспрямовано вдарив тоді по наших хлопцях, бо після першого обстрілу палали
десятки гектарів території ринку, дим був таким, що його бачили не тільки всі
мешканці міста Харків, але й жителі багатьох районів області. Зрозуміло, що
рятувальники намагалися мінімізувати збитки від цієї пожежі та не дати вогню
перекинутися на житлові квартали поруч…
Вдруге такий
трагічний випадок стався в Ізюмському районі Харківської області 17 травня 2022
року. Тоді ворог цілеспрямовано обстріляв пожежну машину, яка виїжджала з
пожежогасіння на місці попереднього обстрілу, там миттєво загинув водій
Костянтин Маляров.
24 червня так
само через повторний обстріл у місті Балаклея загинув рятувальник Ігор
Вербицький, який 20 років свого життя присвятив пожежно-рятувальній службі. А останній
подібний випадок відбувся днями, 10 червня, в суботу, в селищі Великий Бурлук,
до речі, цей населений пункт обстрілювався не дуже часто, а цього разу рашисти
влучили дроном-камікадзе у адміністративну 2-поверхову будівлю. На гасіння
пожежі швидко виїхали місцеві вогнеборці, а через годину відбулася повторна
атака «Шахедами» (безпілотними літальними апаратами, спорядженими вибухівкою),
і рятувальник Михайло Піскун, який працював на даху будівлі, намагаючись
погасити полум’я, не встиг втекти від удару та загинув, а його колега – отримав
тяжкі поранення (переломи ніг, хребта тощо).
– Я знаю, що й в
мирні часи ваш гарнізон не сидів без діла, що пожежі на Харківщині траплялися
досить часто. Чи збільшилася з війною кількість побутових пожеж?
– Ні, збільшення
кількості побутових пожеж не відбулося, аналогічно не відбулося й збільшення
пожеж в екосистемах області (окрім тих, які були спровоковані обстрілами чи
вибуховими пристроями агресорів). Війна об’єднала всіх, люди згуртувалися,
стали більш обережними.
Зараз мешканці на
значній території Харківщини повертаються до мирного життя, намагаються
відремонтувати свої оселі, прибрати сміття, навести лад на подвір’ях. Так,
поодинокі випадки випалювання сухої трави дійсно трапляються, але набагато більшу
проблему становить той факт, що в області багато замінованих територій,
зокрема, під час деокупації районів Харківської області ворог, тікаючи,
дистанційно замінував значні площі. Зараз повертатися туди смертельно
небезпечно, небезпечно проводити там будь-які роботи до того, як землі
обстежать наші сапери. Міни знаходять і на подвір’ях, і на городах, і на
узбережжях, і в лісах, і в траві тощо. Заміновані дороги, встановлені розтяжки
і біля будинків, і на сараях, якихось спорудах, тому травмування та загибель
людей через ці пастки відбувається в області ледь не щодня. Бо люди нехтують
правилами особистої безпеки, ми ж радимо громадянам бути обережними, не
повертатися в свої оселі, не відпочивати на водоймах, не займатися полюванням
або збиранням грибів, доки території не будуть повністю обстежені та
розміновані. Це теж масштабна та важлива робота – попередити населення.
– Якщо порівняти
життя гарнізону до війни та зараз, яких надзвичайних ситуацій стало тепер
більше?
– До війни
знахідок вибухонебезпечних пристроїв відбувалося не більше, ніж одна на добу,
оскільки на території Харківщини проходили бойові дії умовно в часи Першої та
Другої світових війн. Тільки за останній рік нашими фахівцями було знешкоджено
70000 сучасних вибухових боєприпасів, а якщо брати до уваги, що розмінуванням в
нас займається не тільки ДСНС, а й Національна поліція, Збройні сили України та
деякі інші міжнародні, громадські та державні організації, цих боєприпасів було
знешкоджено десь біля 100000 одиниць. Це – найбільший показник по всій Україні.
Також ми брали
участь у евакуації людей з небезпечних територій, проводили доставку
гуманітарних вантажів до людей, які опинилися в «гарячих точках». До війни ми
майже не знали, що таке рятувати людей з-під завалів. Так, інколи завалювання
будинків траплялося, але це було рідко та локально, частіше всього через вибухи
побутового газу. Під час війни ми зіткнулися з масштабними завалами
багатоповерхівок, і деяким нашим фахівцям прийшлося перекваліфіковуватися зі
звичайних рятувальників у верхолазів-альпіністів. Щодня вони працювали і на
Північній Салтівці, де були найбільші руйнування будівель, і на Горизонті, і на
Жуковського, – скрізь, де були руйнації конструкцій. І коли в Харків приїхали представники
міжнародних організацій рятувальників та познайомилися з їхньою роботою – вони
сказали, що пишаються тим, що можуть перейняти цей ефективний досвід та
використовувати надалі у своїй роботі. Вони думали, що прийдеться навчати нас,
а виявилося, що наш досвід виявився корисним для них самих!
Полковник додає:
– Якщо ж
порівнювати роботу вогнеборців, вона завжди була нелегка, а сьогодні стала ще
важчою, оскільки, окрім звичайного пожежного навантаження, кожен боєць має
вдягти каску, бронежилет, щоб захиститися від можливих обстрілів або вибухів
нерозірваних боєприпасів. Це значно ускладнює роботу. Але не тільки фізичне,
але й психологічне навантаження наших пожежних-рятувальників зросло після
початку бойових дій, адже війна – це щоденна велика кількість загиблих, яких
приходилося діставати з-під завалів, велика кількість постраждалих людей.
Щоб ви зрозуміли
ту ситуацію, яка складалася в перші дні, Харків майже з усіх боків був тоді
оточений ворогом, який вів майже безперервний обстріл, громадяни не евакуйовувалися,
проживали в будинках, ми були змушені виїжджати на кожен обстріл, бо знали, що
там є люди, яких треба рятувати. Часто це траплялося вночі, і ворог вів
прицільний обстріл по світлу фар наших машин. В нас не було досвіду роботи в
такій ситуації, і було прийняте рішення, що якщо починається обстріл – ми
згортаємо техніку, забираємо підрозділ і повертаємось в пожежну частину, а
повертаємось на місце пожежі лише після закінчення обстрілу. Це призвело до
того, що пожежі приносили колосальні збитки, збільшувалися в масштабах. Тому в
перші дні війни було прийняте інше рішення: прибуваючи на виклик, наші
підрозділи стали шукати поблизу укриття на випадок обстрілу: підвал, якесь
захищене приміщення, складку місцевості – і у випадку обстрілу, бійці кидають
обладнання та рятують свої життя, а також життя постраждалих в укриттях.
Наведу приклад,
який мені запам’ятався: телефонує з Північної Салтівки (це один з найбільш
постраждалих від обстрілу районів Харкова) людина, мешканець вулиці Бучми, яка
каже, що знаходиться в себе вдома, з ним на поверсі ще 3 людини, постійно
ведеться обстріл цього будинку, сходова клітина вже зруйнована, немає ніякої
можливості вийти з будинку, а вже горять сусідні квартири. І людина просить
врятувати її та її сусідів, адже смерть наближається неминуче: або від ворожого
обстрілу, або від полум’я. Зрозуміло, що за нашими нормативними документами ми
не можемо працювати в зоні ведення бойових дій, не можемо посилати туди наші
підрозділи. Але ж ми не можемо залишити людей в такій небезпеці! Отже, ми
направили туди наш підрозділ на автодрабині. На момент прибуття ворожий
артилерійський та ракетний вогонь вівся по мікрорайону, але по самому цьому
будинку якийсь час не стріляли. Хвилин через 10 зателефонував начальник загону
і попросив ще одну автодрабину. В результаті з цього напівзруйнованого будинку
вдалося врятувати 26 осіб, які не могли самостійно вийти на двір через те, що
сходові марші декількох під’їздів були вже знищені. А коли рятували останнього
потерпілого – відновився обстріл по цьому будинку, і всім довелося швидко
ховатися в найближчому підвалі.
Цей приклад дуже
вдало характеризує те, як працювали пожежно-рятувальні підрозділи міста Харків
в перші місяці війни. Ворог гатив касетними боєприпасами просто по житлових
масивах, тому одночасно могло бути після такого обстрілу 40-50 вбитих та
поранених містян, масові руйнування, масштабні загоряння. Так, це дуже важко
працювати, рятувати людей, одночасно очікуючи повторних обстрілів, слідкуючи,
щоб не потрапити під ці ворожі атаки. Але мені не відомо жодного випадку, щоб
хтось з наших бійців злякався, відмовився виконувати наказ, не пішов рятувати
людей. Навпаки, є багато випадків, коли наші бійці незважаючи на повторні
обстріли продовжували виконувати свою роботу, навіть після детонації боєприпасів
на місці пожежі – не зупиняли пожежогасіння, не тікали з місця надзвичайної
ситуації.
Стійкість наших
пожежних-рятувальників вражає. І харків’яни надали високу оцінку подвигу
співробітників гарнізону. В дні найстрашніших обстрілів Харкова вони звернулися
до міської влади з пропозицією перейменувати одну з вулиць міста у вулицю
Героїв-Рятувальників. І це було зроблено, зараз є така вулиця поруч з будівлею
Головного управління ДСНС України у Харківській області, по ній ми йдемо або
їдемо на роботу. Це не була наша ініціатива, це справді було бажання багатьох
городян.
– Яке зараз, на
вашу думку, найболючіше питання для вашої служби, яку допомогу ви б ще
попросили у міжнародної благодійної спільноти?
– Це питання
мінування території Харківщини. Близько 40% території області було окуповано
або потрапляло у зону активних бойових дій. В результаті вся ця територія є
небезпечною як через дистанційне мінування, так і через безпосереднє мінування
місцевості, а також знаходження у землі та у будівлях нерозірваних боєприпасів,
покинутих складів боєприпасів тощо. Є зони, які дуже щільно заміновані.
Згідно останнього
розрахунку вчених Національного університету цивільного захисту України, для
розмінування за 10 років всієї території Харківської області необхідна щоденна
робота 12000 саперів, а якщо поставити завдання про розмінування цієї площі за
1 рік, задіяти треба 120000 саперів. Це – фантастичні цифри, такої кількості
фахівців зібрати неможливо, адже і інші області нашої країни потребують
розмінування. Єдиний вихід – механізоване розмінування спеціальними машинами. Сьогодні
на всю область є 10 таких машин, які надані міжнародними операторами
протимінної діяльності. ДСНС придбало дві машини, ми працюємо над розробкою
своїх таких машин. Але без допомоги міжнародної спільноти нам не впоратися.
Нагадаю, що в
минулому сторіччі на території харківщини відбувалися бої Другої світової
війни, і до початку цієї війни, тобто до 2023 року, повністю розмінувати
Харківську область ми не встигли… Тобто розмінування буде пріоритетом в нашій
роботі ще не один рік. Є й ще один аспект: вже під час розмінувань в нашій
області загинуло 8 саперів, а 40 отримали поранення, щоб не ризикувати життям
людей краще задіяти робототехніку, спеціальні дрони, які виявляють міни тощо.
Боротьба з вогнем
– проблема міжнародна
Старожили
гарнізону розповідають, що з набуттям Україною незалежності, харківський гарнізон
пожежних-рятувальників став повністю відкритим для співробітництва з
зарубіжними колегами. За ці роки в гостях у харківських вогнеборців побували
колеги ледь не з усього світу – від Німеччини до Японії, від Польщі до США та
Канади. Адже пожежне братерство не знає кордонів. І в боротьбі за порятунок
людини ніякий досвід не буде зайвим. Але не тільки приймати гостей довелося
пожежним Харківщини. Вони й самі з радістю стажувалися у Польщі, Німеччині,
Нідерландах, інших країнах. При цьому завжди використовували такий прийом як
«струмок знань», коли стажування проходить, наприклад, одна людина, а після
повернення додому вона організує стажування для своїх колег, офіцерів, кожен з
них – проводить зайняття з групами інших фахівців, і так – до тих пір, доки
весь гарнізон не опанує необхідний досвід.
Дуже швидко
втілювався в практику й корисний досвід, який вдалося побачити у колег з-за кордону.
Наприклад, багато років наші рятувальники проводили навчання з манекенами. А
під час стажування в Німеччині вперше побачили добровольців – громадян, які
добровільно приходили на навчання, щоб зіграти роль постраждалих. Люди
витрачають свій вільний час, щоб рятувальники навчалися робити свою справу не з
бездушними ляльками, а з живими «потерпілими», відчуваючи при цьому всю
відповідальність та важливість своєї праці. Згодом, вправи з порятунком
реальних людей стали нормою і під час навчань в Харківському гарнізоні
пожежних-рятувальників. Ще одне запозичення – театральний грим, німецькі
рятувальники широко використовували його під час тренувань, щоб імітувати
поранення та травми постраждалих. Щоб рятувальник відчував та бачив наближені
до реальності картини: кров, уламки кісток, розбиті кінцівки тощо. А під час
наших тренувань в попередні роки були лише папірці з написом, яку саме травму
отримав той чи інший «постраждалий».
Пожежні
Харківщини згадують постать Крісти Пернбахер, офіцерки німецької Служби Технічної
Допомоги THW, яка багато
років з початку 90-х допомагала харківським пожежникам та рятувальникам
отримувати необхідну техніку, досвід роботи з сучасним обладнанням тощо. Відбувалися
двосторонні візити і в межах побратимства міст Харків та Нюрнберг, окремі
благодійні проекти, але вони носили більш локальний та випадковий характер. Це
не була система, це була скоріше дружба на певній відстані. Але коли почалася
справжня біда, ця дружба виявилася міцною та надійною.
Друг пізнається в
біді
За словами Анатолія
Торяника, з початку російського вторгнення в Крим та на Донбас у
пожежних-рятувальників України почалася справжня проблема:
– Здебільшого у
наших гарнізонах тоді використовувалися протигази АСП-2 (апарати на стиснутому
повітрі) «Горизонт», які вироблялися в місті Луганськ, що було окуповане у 2014
році. Отже, ми несподівано втратили і постачання самих цих апаратів, і
комплектуючих до них. Це могло стати страшним ударом для нашої служби, адже
газодимозахисники – це основа пожежної справи, дуже часто під час пожеж
утворюється настільки їдкий та отруйний дим, що одного тільки вдиху достатньо,
щоб загинути.
Без ізолюючих
протигазів часто неможливо не тільки погасити вогонь, але й просто зайти в
палаючий будинок, навіть підійти до нього. Звісно, ми намагалися як могли
подовжити термін служби тих апаратів, які вже були на нашому озброєнні, але це
неможливо, адже на пожежах трапляються непередбачувані ситуації, десь щось
падає, горить, десь вогнеборець натикається на якісь предмети, і протигази
б’ються, ламаються, виходять з ладу їхні деталі.
Отже, ми були на
порозі катастрофічної ситуації, коли через нестачу апаратів наші бійці були б або
змушені працювати в непридатних для життя умовах, або не могли б рятувати
людей, гасити вогонь, ліквідувати наслідки хімічних аварій. На щастя, з 2015
року почалася наша плідна співпраця з німецькою організацією GIZ, яка відразу ж взяла до уваги важливість цієї
проблеми. Так, за допомоги німецьких благодійників та колег, а також
французьких пожежних, ми змогли за декілька років переобладнати більшість
підрозділів газодимозахисної служби з АСВ-2 на німецькі апарати «Дрегер»,
пристрої інших виробників та їхні французькі аналоги. До того ж, наші старі
протигази на той момент і морально, і фізично застаріли, наприклад, на відміну
від сучасних німецьких аналогів, вони не мали оглядової маски, а лише окуляри,
що не давало змогу якісно бачити навколишню ситуацію. Також нові протигази
виявилися більш легкими, більш надійними, більш зручними. За їхньою допомогою
за ці роки вже врятовані сотні людей, погашені тисячі пожеж.
Наводжу такий
промовистий приклад: в один з днів 2017 року на станції метро Південний Вокзал
у місті Харків сталася біда: маленькому хлопчику затягнуло ногу в працюючий
ескалатор. Агрегат зламав малюку кістку і намертво завмер. Якби ця подія
сталася кількома тижнями раніше – її наслідки були б трагічними, адже
рятувальникам прийшлося б шукати десь компресор, вітчизняне обладнання для
руйнування металу, яке було доволі незграбним, і ніяких гарантій порятунку ноги
малюка не було б, адже вірогідність пошкодження кінцівки залишалась доволі
високою. А поки б йшли пошуки обладнання, хлопець міг втратити багато крові або
померти від больового шоку. Але цього разу все закінчилось за декілька секунд:
у найближчій до місця події пожежно-рятувальній частині зберігалося гідравлічне
обладнання, вироблене у Німеччині та подароване німецькими благодійниками. А
бійці цієї частини були прекрасно навчені користуванню цим обладнанням, за
кілька днів до події провели відповідні тренування. Отже, визволення ніжки
хлопчика відбулося найбільш безпечним, швидким та надійним способом.
Так само надійно,
швидко та впевнено завдяки обладнанню та тренуванням стали діяти харківські рятувальники
на ліквідації наслідків дорожньо-транспортних пригод, отримавши від німецьких
колег відповідний автомобіль з усіма необхідними інструментами. В тому ж 2017
році німецька благодійна організація GIZ
допомогла харківським пожежним реконструювати збудоване у 70-х роках минулого
сторіччя пожежне депо, яке завдяки німецьким фахівцям набуло вигляду сучасної,
модернової та стильної будівлі, абсолютно функціональної та зручної для роботи
та відпочинку. А ще в цей період завдяки німецьким побратимам харківські
рятувальники отримали велику кількість пожежних рукавів, одиниць одягу,
різноманітної техніки, наприклад, електрогенераторів, які так знадобилися під
час обстрілів 2022-2023 років…
Війна згуртувала
народи
Якщо до
повномасштабного вторгнення німецькі та в цілому європейські колеги зробили
багато корисного для харківських брандмайорів, то після початку цієї страшної
бійні майже всі європейські та й не тільки партнери почали майже щоденну опіку
й підтримку цієї служби і харківських мешканців. Мабуть, представники усіх
країн континенту побували в гарнізоні, привезли рятувальникам якусь допомогу.
Полковник Торяник
каже, що перші дні та тижні війни ознаменувалися виникненням у місті багатьох
проблем:
– Не працював
транспорт, не працювали крамниці, підприємства, служби. Нам було дуже тяжко
організовувати роботу по виїздам на місця обстрілів для рятування людей. І якби
не підтримка волонтерів – не знаю, як би ми впоралися. Небайдужі харків’яни
почали звертатися до нас, питати, чим вони можуть допомогти. У кого що було –
несли нам. Починаючи з хліба, бо його не було в продажу, закінчуючи якимось
медикаментами. Виникла велика проблема з готівкою: у наших співробітників гроші
на картках може й були, але банкомати не працювали, і купити собі поїсти вони
не мали змоги. А ще й на додачу у пожежні частини прийшли члени родин
рятувальників, мешканці сусідніх будинків, просто люди, дома яких були
зруйновані чи які хотіли таким чином врятуватися від обстрілів. Вони усі перебували
в захисних спорудах пожежних частин та потребували їжі, води, предметів
гігієни, більше 200 людей перебували тільки в підвалах будівлі Головного
управління ДСНС України у Харківській області, близько 50 з них – діти від
наймолодшого до підліткового віку.
Без волонтерської
допомоги ми б нічого не змогли зробити, адже в нас не було ані сил, ані часу
займатися допомогою цим людям, ми постійно були на виїзді. Тоді весь особовий
склад був на казарменному положенні, в наших бійців втратилося відчуття часу, втома
була надвелика, наші люди просто валилися з ніг від неї.
Спочатку це були
тільки харківські волонтери, потім підтягнулися добродії з інших регіонів
України, а згодом – і європейські, міжнародні. Дуже багато допомогли польські
колеги, німецькі, представники інших країн. Я дуже вдячний безпосередньо
німецьким друзям, важко переоцінити ту допомогу, яку вони надали. Але не тільки
матеріальна допомога в ті дні мала значення – моральна підтримка теж була на
вагу золота! Відчуття, що ми не залишилися на самоті, що за нами стоїть могутня
міжнародна волонтерська сила, яка допомагає в усьому, що ми не попросимо – це
неоціненно!
Ми впоралися з
ситуацією саме завдяки цієї підтримці, адже пожеж та руйнувань таких масштабів
ніхто не міг передбачити… Теж важливо, що ця допомога не зупиняється,
наприклад, зараз з Німеччини до Харкова спрямовано рух нової пожежної
автодрабини, яка днями має перетнути кордон і стати на чергування в нашому
гарнізоні, я вже бачив її фото. Це – вкрай необхідна техніка, яка рятуватиме
людські життя. Все, що прийшло до нас з Німеччини, працює цілодобово та щоденно
на рятування людей, на гасіння пожеж, на наближення Перемоги в цій страшній
війні.
Прес-офіцер
Головного управління Державної служби з надзвичайних ситуацій України у
Харківській області полковник служби цивільного захисту Євген Василенко
розповідає:
– Я боюся когось не назвати та образити, але в нас за останні місяці побували волонтери та колеги з Польщі, Німеччини, Британії, Нідерландів, Швеції, Іспанії, багатьох-багатьох інших країн. І всі приходили не з пустими руками – привозили щось потрібне, щось, що допомагало нам у роботі.
За час війни
ворог вивів з ладу понад 50 одиниць пожежної техніки, наші автомобілі та
автодрабини отримали різні пошкодження через повторні обстріли або спрацювання
різноманітних вибухових пристроїв. Деякі взагалі не підлягають відновленню,
деякі мають чисельні пробоїни від куль або уламків снарядів, пробиті колеса чи
вибите скло – це взагалі звичайна річ, на яку ми вже не звертаємо уваги. А 10
машин були знищені повністю: згоріли вщент через обстріли.
Так чи інакше,
наш гарнізон отримав з різних джерел по різним програмам більше 200 сучасних та
потужних пожежних спецавтомобілів, що дозволило провести технічне переозброєння
служби, відправити у резерв застарілу радянську техніку, яку згодом планується
передати місцевим та добровольчим пожежним формуванням. А наша служба сьогодні
виїжджає на надзвичайні ситуації на сучасній, потужній, надійній автотехніці.
Значна частина отриманої техніки має німецьке походження, вона або надана
німецькими благодійниками, або зроблена у Німеччині.
Тільки за останні
кілька місяців ми отримали або безпосередньо від німецьких благодійників, або
через благодійні фонди інших країн цілий автопарк німецьких спецавтомобілів для
рятування людей. Це, наприклад, п’ять мікроавтобусів для евакуації постраждалих
з місць підвищеної небезпеки, ці автівки також використовуються для вивезення
рятувальників на ліквідацію масштабних надзвичайних ситуацій, три пожежних
машини для міста Чугуєв, де велися страшні обстріли та була пошкоджена місцева
пожежна техніка, тягач з напівпричепами (фурою для перевезення гуманітарних вантажів
та великою цистерною для підвезення великої кількості води на пожежі),
вантажівка з тралом для перевезення потужної рятувальної техніки, два
аварійно-рятувальних авта, які німецькі благодійники передали в гарнізон разом
з декількома комплектами бойового одягу, пожежними касками та масками для
протигазів, чотири пожежних автоцистерни на базі шасі «Мерседес», багато чого іншого.
Полковник
Василенко каже, що весь колектив та мешканці міста Харкова, яким так чи інакше
приходилося користуватися цією технікою, вдячні німецьким друзям за допомогу:
– Жодна техніка
не здатна врятувати людське життя, як би там не було, рятують на пожежі чи при
якийсь іншій надзвичайній ситуації лише люди. Але без техніки, голіруч, зробити
щось під час екстремальної ситуації не завжди можливо. А коли це не просто
техніка, а сучасна, зручна, зроблена по всім європейським стандартам безпеки,
швидка та потужна – дії рятувальників стають більш ефективними, впевненими,
успішними.
Окрема подяка
німецьким партнерам за те, що вони допомагають справді від щирого серця, а не
для «галочки», формально. Отже, при даруванні техніки вони продумують все до
дрібниць: навіть надають верстати, необхідні для швидкого ремонту та налагодження
цих машин, прилади для їх технічного обслуговування тощо. Те саме стосується і
апаратів захисту органів дихання, реманенту. Тому є впевненість, що ця техніка
слугуватиме багато років та не підведе, що б там не трапилося.
Обновкам раді всі
Одна з пожежних
частин, які отримали нові німецькі пожежні авта – Державна пожежно-рятувальна
частина №9 міста Харкова. Цей підрозділ вогнеборців відповідає за безпеку
центральних районів міста Харків. Заступник начальника частини, капітан Дмитро
Керімов каже, що обидві обновки прийшлися по душі особовому складу підрозділу:
– Ми отримали пожежну машину-автоцистерну на базі шасі «Мерседес» та автодрабину теж марки «Мерседес». Обидва авта вже зарекомендували себе під час реальних пожеж. Щодо автоцистерни – вона несе на собі 2,5 тонни води, тобто майже стільки, скільки наші звичайні пожежні автомобілі. Але при цьому машина має повний привід, тобто це фактично всюдихід, який може проїхати по будь-якій дорозі! Авто несе на собі також 7 бійців, окрім водія, місця для пасажирів дуже зручні, комфортні. Дуже зручні відсіки для пожежно-технічного обладнання, все розумно розміщено, закріплено, приємно та легко працювати! На задні колеса цього авта встановлені спеціальні ланцюги, які дозволяють пересуватися по снігу в зимовий період, машина укомплектована генератором, пожежними рукавами, розгалуженнями, несе на собі драбини європейського зразку, замість звичайного для нас баку піноутворювача тут встановлено пінозмішувач та надані каністри з піноутворювачем, тобто можливе не тільки водяне, але й пінне гасіння вогню.
Ця машина брала участь у гасінні пожежі Управління по боротьбі з
організованою злочинністю Національної поліції, яка виникла внаслідок ворожого
обстрілу. Всю ніч це авто стояло на гідранті та подавало воду для інших
пожежних машин – с завданням впоралося на «відмінно»!
Щодо автодрабини – це також унікальна машина. Головна відмінність від
наших звичайних автодрабин – панель керування дубльована на самій люльці
драбини, тобто більше пожежному на драбині не треба кричати оператору внизу:
«Вище, нижче, праворуч, ліворуч». Він сам корегує винос драбини, влучає у вікно
чи на дах, корегує, як зручніше подати люльку, щоб врятувати людей. Ще одна
особливість – по драбині прокладено сухотруб, і на ній встановлений потужний
лафетний ствол, тобто більше не треба тягнути наверх пожежні рукави, ризикувати,
що вони обірвуться під вагою води, травмують пожежних або тих людей, яких ми
рятуємо по цій драбині. Дуже зручно, надійно та розумно зроблено. Ще одна
особливість – це авто нижче, ніж наші звичайні автодрабини. З цим завжди була проблема, адже не в кожен
двір можна було заїхати, не в кожному випадку ці спецмашини проходили по
габаритах. А ця автодрабина може заїхати практично в будь-яку арку навіть в
старих будинках міста! Це – теж дуже зручно та важливо. Поки що за допомогою
цієї автодрабини рятувати людей на пожежах не доводилось, хоча вона брала
участь у гасінні пожежі, що виникла через обстріли у 4-етажній офісній будівлі.
Але в неї на рахунку вже є врятовані люди. Вона декілька разів виїжджала на
допомогу медичній службі та поліції. Один з таких випадків – літня жінка
викликала «швидку допомогу», а відкрити двері не змогла, бо знесилилась. Можна
було б розбити їй двері квартири, але як би старенька потім ремонтувала їх?
Отже, наші фахівці за допомогою автодрабини піднялися на її поверх, увійшли
через балкон та відкрили двері зсередини. Бабусі була надана уся необхідна
медична допомога, і ця історія закінчилася гепі-ендом.
Дмитро Керімов каже, що і офіцери, і бійці раді служити на новій
техніці. Що такі якісні та красиві ззовні машини підіймають авторитет пожежної
служби, довіру з боку населення:
– Одна справа, коли їдеш на старому авті, і думаєш, чи заведеться воно
наступного разу, чи доїде до пожежі, і зовсім інша – коли їдеш і відчуваєш
надійність, якість, впевненість твоєї техніки. Дуже зворушує, що в цій біді ми
не залишилися сам-на-сам з викликами війни, що знайшлися друзі, які протягнули
руку допомоги, і надали все необхідне, щоб ми впоралися зі своїм обов’язком,
могли допомагати людям, рятувати постраждалих. А окрема подяка – за гуманітарну
допомогу, все було дуже смачно та корисно, і консерви, і харчові набори, усі,
кому надавалися ці пакети, щиро дякували за них, отже, передаю їхні подяки
читачам вашого сайту та усім благодійникам!
Текст: Олег Перегон
Фото/відео: Олег Перегон та архів
рятувального гарнізону Харьківщини
Харків
8.11.2024. Цікаве продовження цієї публікації.
На німецькому сайті voelklingen-im-wandel з'явилася інформація про одну з машин, яка є на нашій фотографії. Це автомобіль з драбиною. Він має довгу історію, технічно унікальний, 18 років прослужив у пожежній частині міста Фельклінген і ще 9 років у місті Людвайлер (теж земля Саар). Тепер унікальний автомобіль рятує життя людей у Харкові.
Хтось із німецьких читачів помітив публікацію нашого сайту, і до редакції звернувся Andreas Hell, який, як він нам написав, виріс поруч із цією машиною, оскільки пожежна частина розташовувалася всього за квартал від його будинку. У своїй статті Андреас використовував фото з нашого сайту і деяку інформацію (див. тут).
Так триває життя публікацій сайту. Ми дякуємо німецьким друзям за допомогу Україні.
Ігор Магрілов
