Наш киевский корреспондент Ольга Вязенко побывала в Государственном космическом агентстве Украины (Державне космічне агентство України, ДКА), где взяла эксклюзивное интервью у его главы Павла Дегтяренко. Поскольку текст достаточно сложен для тех, кто не читает на украинском языке, коротко остановлюсь на некоторых аспектах, о которых идёт речь.
Павел Дегтяренко сказал, что на протяжение последних трёх лет космическая программа Украины не получала необходимого финансирования, из-за чего была фактически сорвана. Сейчас ГКА максимально сосредоточилось лишь на заданиях, которые крайне необходимы государству. Это прежде всего дистанционное зондирование земли, связь и международное сотрудничество.
В космической отрасли Украины процент «утекания мозгов» за границу на порядок меньший, чем в среднем по Украине.
Украина реализует целый ряд космических программ. Это и американская программа «Антарес», европейский проект лёгкой ракеты-носителя «Вега», проект «Морской старт» в новой конфигурации. В планах – группа спутников дистанционного зондирования земли и спутник связи, а также вступление в Европейское космическое агентство.
Космическая деятельность – достаточно дорогая прихоть. Пока же в прошлом году государственное финансирование составляло меньше десяти процентов от необходимых потребностей, всё остальное украинские предприятия зарабатывают на внешних рынках.
Стоимость запуска ракеты-носителя Falcon стоит около 70 млн долларов, российского «Протона» - около 90-100 млн, а тяжёлой американской ракеты «Дельта» и европейской Ariane 5 уже около 150-180 млн. По словам Илона Маска, запуск Falcon Heavy обходится ему примерно в 90 млн долларов, но у него есть возможность снизить непроизводственные затраты и использовать новые технологии.
Ответил Павел Дегтяренко и на вопрос о пропавших миллионах так и незапущенного спутника «Либідь». Сейчас по этому поводу НАБУ и Генпрокупатура при поддержке ФБР ведёт расследование. Кроме того, проект был сорван и по техническим причинам – станция управления должна была находиться в Евпатории, но после потери Крыма ведётся строительство этой станции под Киевом. Да и сам спутник находится в России, он был изготовлен не конкретно для Украины, а для канадской компании MDA в рамках международного проекта. Сама MDA не так давно неожиданно заявила о выходе из конктаркта, но всё же есть надежда, что этот проект будет завершён, и уже в этом году Украина сможет получить на орбите свой космический аппарат связи.
Пока же у Украины нет ни одного собственного спутника. Зато есть два наноспутника, созданных в Национальном Техническом Университете Украины «Киевский Политехнический Институт им. Игоря Сикорского», они сейчас летают и работают. Ныне в Украине производятся два спутника дистанционного зондирования Земли и одни научно-технический космический аппарат, которые планируются к запуску в 2019-2021 годах. Есть и ряд других перспективных проектов.
Можно гордиться ракетными двигателями, которые производят украинские предприятия для зарубежных партнёров, а также международным проектом «СiЛонч». Европейцы немного побаиваются сотрудничать с украинскими предприятиями и на протяжении 12 лет пытаются изготовить собственный двигатель, но всё выходит дороже и хуже. Можно сказать, что у нас есть технологии, которых нет ни в Европе, ни в США.
Благодарим Ольгу Вязенко за интересный и актуальный материал, прочитайте его целиком.
Игорь Магрилов
– Який зараз стан космічної галузі в Україні?
– Космічна галузь зараз на переламному моменті тому, що останні декілька років її лихоманило, і протягом останніх трьох років космічна програма хронічно недофінансовувалась, і через це вона фактично зірвана. За підсумками п’яти років програми вона профінансована лише на третину і тому майже нічого з цієї програми не виконано. Зараз трохи змінюється формат взаємодії космічної галузі з державою, урядом, ми максимально зосереджуємось у програмі лише на тих завданнях, які конче необхідні державі. Це, перш за все, дистанційне зондування землі, зв’язок та міжнародне співробітництво. Все інше – те, що роблять космічні підприємства на зовнішніх ринках, це ведеться, як комерційна діяльність, яка допомагає підприємствам не тільки розвивати свій науково-технологічний потенціал, а й забезпечувати привабливість цих підприємств для своїх працівників, а особливо для молодих працівників, щоб вони мали зацікавленість працювати в підприємствах космічної галузі і далі рости, як особистості.
– Чи тікають працівники за кордон?
– Якщо казати в цілому – казати про країну і про відсоток тих, хто виїжджає, то в космічній галузі цей відсоток в рази менший, ніж в середньому по Україні. Наші спеціалісти лишаються і їм цікаво працювати в галузі і рости тут.
– Які проекти зараз реалізовує Україна у космічній сфері?
– Є проекти, які зараз діють, міжнародні проекти, по яких працюють наші підприємства. Це – і американська програма «Антарес», за якою здійснюється постачання вантажів на міжнародну космічну станцію, це – європейський проект легкої ракети-носія «Вега». Зараз завершується проект «Морський старт» у новій конфігурації, це – міжнародні проекти, які забезпечують стабільне завантаження для наших підприємств. Крім цього є ще ціла низка міжнародних проектів на різних стадіях проробленості, які забезпечать відповідні надходження у майбутньому. Зараз завершується погодження космічної політики держави на найближчі 15 років. Коли вона буде затверджена, ми сформуємо першу п’ятирічну науково-космічну програму, завдяки якій Україна отримає власне угрупування супутників дистанційного зондування Землі та супутник зв’язку, і буде далі їх розвивати. Крім цього ми зробимо реальні кроки щодо вступу України в Європейське космічне агентство, й ця подія дасть нам додатковий доступ до ключових технологій Європи, до постачання необхідних нам матеріалів, це те, що треба для нас, і ми зможемо брати участь у спільних проектах Європейського космічного агентства. Це – технологічний внесок, який ми можемо внести до Європейського космічного агентства.
– Яка сума в рік витрачається на космічні програми, скільки з цього виділяється з бюджету і де ви берете ту частину коштів, якої не вистачає через недофінансування?
– Минулого року частка державного фінансування склала менше десяти відсотків від необхідних потреб, а решту підприємства здобувають на зовнішніх ринках, це – реальні контракти, які виконують наші підприємства, тобто особливо провідні наші підприємства платять державі податків в рази більше, аніж отримують навіть не грантів, а державних замовлень. Ми намагаємося цю кричущу диспропорцію найближчим часом поправити, і я вже казав – після затвердження космічної політики це стане можливим.
– А чому так? Державі не цікаво розвивати саме цю сферу діяльності?
– Ви знаєте, космічна діяльність – це досить дорога забаганка і, замовляючи ці послуги, замовник повинен тверезо оцінювати свої фінансові можливості. Нажаль, в останні роки була дуже велика диспропорція між реальними потребами держави і тими коштами, які держава могла виділити на вирішення цих питань. Саме цю колізію ми намагаємось найближчим часом спільними зусиллями і з урядом, і з РНБО подолати.
– Скільки коштує запуск ракети , наприклад, такої, яку запустив Ілон Маск, і чи можливо подібне в Україні? Чи зможемо ми колись теж запускати ракети?
– Маск, як дуже гарний бізнесмен, дуже талановитий бізнесмен, завжди намагається продемонструвати ціну трохи меншу, ніж у конкурентів. Технічно в Україні це можливо, геополітично – ні. По-перше, у нас в Україні ніде побудувати космодром тому, що американці запускають свої ракети над Атлантичним океаном, де ніхто не живе, а ми з усіх боків оточені дуже густонаселеними країнами. Тому ми приречені на співпрацю з тими країнами, де можна побудувати космодром, тому ми зараз ведемо спільний проект з канадцями щодо побудови нового космодрому в провінції Нова Скотія для запуску модернізованої ракети «Циклон-4» для того, щоб вийти на ринок міжнародних пускових послуг.
– Скільки коштує запуск однієї ракети?
– Ракета-носій класу «Фалкон-9», не «Фалкон Хеві», оцей супер важкий, а «Фалкон-9», от Маск декларує 62 млн, трохи більше – до 70 мільйонів може коштувати запуск за програмою «Сілонч», яка зараз відновлюється. Приблизно 90-100 млн вартує запуск російської ракети-носія «Протон», але зараз вони декларують, що вони намагаються знизити цю ціну теж до 65-70 мільйонів, аналогічні ракети великих американських виробників коштують десь приблизно 150-180 мільйонів. Важка ракета «Дельта» – це вже 250 мільйонів, десь приблизно стільки ж вартує запуск «Аріяна-5», але в нього більше вантажопід’ємність. Що стосується «Фалкон Хеві», де Маск декларує ціну приблизно 90 млн доларів, віддалено наближені до цього ракети вартують утричі дорожче.
– Чому Ілон Маск занизив вартість запуску ракети?
– Ви знаєте, це такий бізнес-хід він запровадив. Ну, по-перше, як приватний бізнесмен він може реально знизити невиробничі витрати, які не можуть собі дозволити великі державні компанії, бо вони працюють по державою встановлених правилах, коли отримують бюджетне фінансування. Це і правила використання цих коштів, і правила додержання певних процедур технічних, і правила звітності, вони усі потребують додаткових витрат. Цього позбавлені приватники, і цю диспропорцію нам теж треба буде якось ліквідовувати для того, щоб дати рівні можливості і державним, і приватним компаніям працювати на космічному ринку.
По-друге, Ілон Маск, коли починав свій проект, він дуже, як би це пом’якше сказати, нахабно скористався тими технологіями, які були у світі, і тими працівниками, яких він найняв з ракетно-космічних компаній Сполучених Штатів. Тобто, він насмикав грамотних спеціалістів, які володіли необхідними технологіями, і досить швидко пройшов шлях від початку до реальних комерційних запусків своїх ракет-носіїв. Але тут вже на нинішньому етапі він стикнувся з тим, що для того, щоб іти далі, треба вже народжувати свої власні технічні рішення і власні технології, як, наприклад, багаторазове використання нижнього ступеня проектів. Було уже багато проектiв по всьому світові, але до практичної реалізації ніхто не доходив, тому що при відносно не великій кількості запусків на орбіту, які вираховуються одиницями на рік, рідко коли більше півтора десятка, економічно вигідніше мати одноразові носії. Багаторазові стають вигідними, коли ми літаємо один-два-три рази на тиждень, тоді стає рентабельною багаторазова схема, коли треба завантажувати не виробничі підприємства, а можна зосередитись на обслуговуванні тих ступенів, які повернулися з Космосу.
На сьогоднішній день Маск намагається не тільки створити технічні рішення, він намагається створити ринок, який буде споживати ці послуги, і тоді, при збільшення кількості запусків на рік, його схема стане рентабельною. На сьогодні багаторазовість ракет Маска не дозволяє йому знижувати вартість пускової послуги, при нинішньому стані речей, при нинішній кількості запусків на рік. Коли запусків стане дуже багато, це стане дуже вигідно. Але тоді його конкуренти, які бачили той шлях, який він пройшов, вони бачили, що це можна реалізувати, вони цей шлях пройдуть швидше і дешевше. Або якось іншим чином. Це – одне питання, інше – Маск не вкладав лише свої гроші, він отримував дуже багато ґрантів від американського уряду і отримував крім того замовлення на урядові запуски, які коштували не 62 мільйони, які він декларує на комерційному ринку, вони коштували понад 100, а навіть 130 мільйонів доларів, і за рахунок тих великих прибутків, які він отримував за рахунок державних, урядових замовлень, за рахунок цього він може демпінгувати на комерційному ринку.
– Скільки Ілон Маск заробляє на космічних програмах? І чи є загроза космічній галузі, якщо віддати її у приватні руки?
– Ну, скільки Маск заробляє, він нікому не говорить, але це на межі рентабельності, тобто поки що прибутку в нього не має, він ще не компенсував ті гроші, які він вклав, але він у найближчому майбутньому намагається це, звісно ж, отримати.
Ви знаєте, в нього ж декілька є бізнес-проектів, це й електромобілі «Тесла», і літій-іонні акумулятори, це і сонячні батареї, і наскільки є публікації у світових засобах масової інформації, поки що жоден з цих проектів не є прибутковим. Але він – дуже сміливий підприємець, він постійно вкладає кошти в нові ідеї і нові проекти, і мабуть так повинна розвиватися не тільки космічна галузь, але й будь-яка на планеті. Щодо вашого питання чи є загроза космічній галузі – для космічної галузі світової – це дуже гарний приклад, дуже гарний поштовх для пошуку нових шляхів. Тобто, державні підприємства, які отримували гранти від своїх урядів дуже великі, зараз повинні теж знижувати свої видатки, знижувати свої невиробничі витрати для того, щоб економити і бути конкурентноспроможними до тих пропозицій, які зараз робить Маск. Це дуже гарний крок для світової космічної галузі, вона стає доступнішою, а коли вона стає доступнішою – збільшується попит, ціна знижується. Це можна порівняти з першими літаками, які були спочатку екзотичними, потім люто дорогі, а зараз стали звичайним явищем. Так і тут.
– Давайте повернемось до України – iсторія з супутником «Либідь», який так і не запустили. На його підготовці до запуску зникли мільйони, 8 мільйонів одразу були переведені на Кіпр в офшор, а тепер станція запуску залишилась в окупованому Криму. Скільки взагалі в Україні ракет, супутників?
– Ви знаєте, це дуже давня ситуація, яка почалась ще 2006 року, коли Україна виборола право проводити Євро-2012, і виникла ідея, щоб Україна мала свій супутник зв’язку, щоб увесь відеотрафік пропустити через власний супутник зв’язку і досить швидко компенсувати ті витрати, які будуть зроблені на його виготовлення. Але прийняття рішення, нажаль, дуже затягнулося і, коли у 2009 році нарешті був підписаний контракт, це вже було під великою загрозою, що не встигнуть до Євро-2012. Так воно і сталося, коли в процесі виконання цього контракту було дуже багато темних схем, за якими гроші йшли невідомо куди. Зараз цим займається НАБУ разом з Генпрокуратурою, навіть за допомогою ФБР це розслідування ведеться. І стосовно тих мільйонів, які зникли на Кіпрі, зараз дійові особи з’ясовуються і винні обов’язково понесуть покарання.
Щодо технічної суті – дійсно, станція управління повинна була бути в Євпаторії, після 2014 року ми її втратили, і довелось відновлювати центр управління і центр контролю на території України. Зараз він відновлений в повному обсязі під Києвом, і ми можемо управляти супутником зі своєї території.
А щодо того майна, який ми втратили в Криму, зараз, ви знаєте, централізовано в Україні збирається вся інформація до подання відповідних позовів до міжнародних судів. Сам супутник знаходиться теж на російській території, він виготовлений російською компанією «Інформаційні супутникові системи ім. Решетньова», цей супутник виготовлений не для української компанії, а канадської компанії MDA, це міжнародний проект, тому як тільки буде вирішене питання про продовження контракту, російська компанія доправить космічний корабель на Байконур для його запуску на орбіту. На початку вересня канадська компанія MDA раптово несподівано для нас оголосила про розірвання контракту і вихід свій із контракту. Ті перемовини, те листування, обмін думками i пропозиціями, які ми здійснювали з ними протягом чотирьох місяців, дає змогу нам продовжити спільні зусилля з канадцями щодо завершення цього проекту, якщо найближчим часом у лютому-березні ми дістанемо згоди, то ще цього року Україна зможе отримати свій космічний апарат зв’язку на орбіті.
– Ви сказали, що канадці раптово припинили співпрацю. Чому? Вони якось пояснили це?
– Вони, як підставу, як привід, висловили форс-мажор, що виник з утратою в Криму нашої станції управління і недостатність коштів на те, щоб проплатити додаткове зберігання і регламентні роботи над супутником через затяжку проекту. Але ще в вересні ми подолали цей форс-мажор. Тобто технічно форс-мажор був подоланий ще в 2015 році, а у вересні прийняттям розпорядження кабміну про додаткове фінансування знята і фінансова частка форс-мажору. І саме тому ми наполягаємо перед нашими канадськими партнерами, що треба повертатись до контракту. Шанс є. Футбольною мовою: «матч не програний, доки не пролунав свисток».
– На сьогоднішній момент в Україні немає жодного власного супутника?
– Власного супутника зараз жодного нема. Державного супутника нема, але є два мікро-, навіть наносупутники Політехнічного університету, які запущені з борту міжнародної космічної станції, і вони зараз літають і працюють, Політехнічний університет проводить на них свої досліди. Щодо супутників дистанційного зондування Землі, зараз у різних стадіях виготовлення і розробки знаходяться два супутника дистанційного зондування Землі і один науково-технологічний космічний апарат, які ми плануємо запустити у 2019, 2020 і 2021 роках. Крім того, є ще низка перспективних проектів, не буду поки що розповідати які саме, але якщо все буде добре, у 2021 і 2022 року ми зможемо запустити ще два супутники дистанційного зондування Землі з таким розрахунком, щоб у України дійсно було своє угрупування космічних апаратів.
– Які ракети є в Україні? Що взагалі Україна виробляє для космічної галузі? Чим можна похизуватися і що можна поставити в приклад?
– Американська програма «Антарес», перший ступінь. Вже майже 8 років працює цей проект, американці задоволені і на найближчі роки продовжують контракти на виготовлення цих ступенів. I навіть є контракти на модернізацію цієї ракети далі, для того, щоб розвивати цей проект. Європейський проект «Вега», для якого українські підприємства розробили і виготовляють двигун четвертого ступеня, це двигун на самій маківці ракети, який саме і виводить її, забезпечує точність виведення космічного апарату на орбіту. Європейці трохи побоюються співпраці з українськими підприємствами і протягом вже майже 12 років вони намагаються зробити двигун, який би замінив той, що постачають українські підприємства, але все, що вони зробили за цей період, воно в рази дорожче, а за технічними характеристиками – гірше. Тобто, у нас є технології, яких немає ані в Європі, ані в Сполучених Штатах. Американці могли би виготовляти, наприклад, той перший ступінь, який виготовляється у нас на підприємствах, але у нас це, знову ж таки, в рази дешевше.
Міжнародний проект «СіЛонч» – це пуски наших ракет-носіїв «Зеніт» з платформі у Тихому океані, цей проект дуже цікавий, технічно - дуже досконалий і зараз відновлюються роботи над цим проектом. Ракета-носій «Циклон 4м» – це наступниця ракети, яку проектували для бразильського космодрому, але після того, як бразильці в односторонньому порядку денонсували цей проект, ми на базі напрацювань по цій ракеті зараз робимо її модернізовану версію, більш дружню до навколишнього середовища з таким розрахунком, щоб запускати їх з канадського космодрому. Крім того, наші підприємства ведуть розробки легких маленьких носіїв для маленьких супутників для того, щоб володарі маленьких супутників не чекали попутних запусків великих ракет, а могли замовити собі доступну послугу персонально для своїх космічних апаратів – ці роботи наші підприємства теж ведуть.
Зараз дуже модно стало казати про авіаційні, так звані аерокосмічні, системи, коли ракета-носій стартує з важкого або не дуже важкого літака. Технічно це можна реалізувати, технічно - це доцільно і доречно, але фінансово це поки що є десь у два-три рази дорожче, ніж запуск ракет з поверхні землі. Тому жоден з цих проектів, окрім одного американського, де запускають з ціною в 4 рази більше, ніж на ракетах, які стартують з землі, це суто урядові замовлення, де вони готові платити дуже великі кошти. Комерційні замовники таких коштів платити ніколи не будуть, тому, поки що на нинішньому рівні технологій авіаційно-космічна система занадто дорога.
Текст: Ольга Вязенко, Київ
журналіст програми «Гроші» (1+1)
спецiально для BERLIN-VISUAL.com
Фото: з архиву Ольги Вязенко
