Холодне сонце, вітер, море, риба…
Дві подруги, Марта та Люба, втікаючи від метушні великого міста, оселились на березі моря – якнайдалі від людей. Із Любою – її щаслива родина: добрий, дивакуватий чоловік та восьмирічний син. У Марти – невдалий досвід у шлюбі, успіхи в рибацтві, піаніно та самотність. Разом вони влаштовують домашні вистави, читають вірші та слухають музику. Проте Марті не вистачає справжнього тепла. Так в її житті з’являється Іван, невдаха-письменник, якому належить вирішити, чи вартий він сильних почуттів та чи зможе він ще покохати. Фільм «Такі красиві люди» схожий на японське хоку, що простими засобами передає сутність людського існування та яскравість почуттів.
«Чого бажаєте?
– А що у вас є?
– Пиво й риба.
Тоді пива й риби».
11 жовтня в Гамбурзі у кінотеатрі Metropolis «ArtMaidan» презентував українське кіно «Такі красиві люди» («Such beautiful people»). Фільм – дебютна повнометражна робота Дмитра Мойсеєва, знята на Національній кіностудії ім. О. Довженка за державним замовленням (бюджет фільму $750 000). Дистриб’ютор: ТОВ «ЇЖАК фільм». Зйомки відбувалися на Арабатській стрілці, що у Феодосії, а також в Івано-Франківську. Прем’єру показали в основній конкурсній програмі 43 Міжнародного кінофестивалю «Молодість». А ще – на кінофестивалях Італії, Польщі, Вірменії, США, Канади. Його вже побачили й у понад 20 містах України.
В Гамбурзі показ відбувся у неділю, після музичного німецько-українського вечора Kontrabanda. «ArtMaidan» дякує усім красивим людям, які провели з нами вихідні по-українськи.
«Був день як день, і раптом – непорядок,
Куфайку з-під лопаток як ножем прошило.
Пробивши вату, заряхтіли радо,
На сонці закипіли сині крила».
Іван Драч, «Крила».
Після показу фільму постійна глядачка, волонтерка і просто красива дiвчина Флоріна Чудновська підбила підсумок українських показів у Metropolis Kino: «Поводир» вражає трагізмом реальної історії, це – народне кіно, яке в художньому плані, на жаль, програє. Фільм «Брати» приводить у відчай – таке українське кіно просто нікому не цікаве з будь-якої точки зору (про фільм «Брати. Остання сповідь» читати тут). «Такi красивi люди» дає надію, що українське кіно може бути цікавим не лише українцям. Це по-справжньому талановитий і художній кінематограф, простий, але не примітивний, оригінальний та самобутній, доступний і зрозумілий, який не заманює глядача гостротою сюжета і химерністю художніх засобів, а просто розповідає людям про людей».
Німецький глядач, член кіноклубу кінотеатру зізнався, що хоч постійно і читав про українські покази, подивитися прийшов уперше. Попередні фільми були для нього заважкі, додав він.
«Такі красиві люди» створювався 4 роки, фільм повністю профінансований державою. В Україні це стало можливим завдяки новій державній системі підтримки кінематографу. Аби отримати державне фінансування, варто було не лише мати кращий сценарій, а й хороший захист. В одному з інтерв'ю, кіно-дебютант Дмитро Мойсеєв так відповів на запитання «Чому знімали на плівку?», яке ставили всім кандидатам: «Думаю, що коли люди, які відрізняють плівку і цифру, побачать фільм на великому екрані, то зрозуміють мій вибір» (тут).
«Such beautiful people» – кіно 2012 року. У ньому важливо «тут» і «там». Головні героїні - Марта і Люба з сім'єю – втекли, щоб... бути щасливими. Або, швидше, – не бути нещасними там. Люба – через чоловіка Кирила, Марта – з власних причин. Що було раніше, неважливо. Адже тут дуже спокійно. «Іноді це навіть дратує. Хочеться чогось... Просто… важко на самоті». Марта вже вісім років ливить рибу. Кирил будує фонтан, виховує сина, передаючи прості істини: «Риба шукає, де глибше, а людина – де ліпше». Іван – зарив свій письменницький дар і працює офіціантом в одному з кафе Івано-Франківська. Водночас у Криму, на фоні Чорного моря, батько з сином грають театр, розповідаючи новорічну казку Івана Драча «Крила». Це – казка в казці, про звичайного чоловіка, у якого з'явилися крила. Але ж «люди мають бути як люди». І як чоловік їх тільки сокирою не рубав, у господарстві прилаштовував, крила росли і на зрубаних:
«Так Кирило з сокирою жив,
На крилах навіть розжився —
Крилами хату вшив,
Крилами обгородився».
Як би було, якби фільм знімався в Криму зараз? Вже не так... Хоча безмежність, яку шукав режисер для своєї історії, лишилася б незмінною.
«Пізнай самого себе – і цього буде достатньо для тебе», – повторює у фільмі син Кирила. Познайомитися з режисером нам ще випаде нагода. Я зібрала запитання глядачів і надіслала їх Дмитру Мойсеєву, який л'юбязно відповів на усі запитання.
– Чи спеціально вибирали для всієї стрічки національні кольори?
– Ні, не навмисно, воно так і є насправді – хочеш зняти поле з небом, а воно синьо-жовте, куди не глянь.
– Чи любиш ти мартіні?
– Мартіні я люблю. Не знаю, як про це люди здогадались, адже у фільмі його не було. Але так, це один з улюблених напоїв, особливо в коктейлях.
– Чи буде друга частина?
– Другої частини не буде. Думаю, що тут все вже осмислено і показано.
– Яка найбільша складність в українського кіно, крім фінансового дефіциту? Як поширювати українське кіно в Європі для більшої аудиторії?
– Найбільша і єдина значна складність, звичайно, гроші. Всі інші проблеми вирішуються в робочому процесі, як у всіх інших країнах. Щоправда, навряд чи наша держава профінансує фільм на незручну тему, типу дитячої порнографії, одностатевих стосунків, чи фільм, в якому герої розмовляють брудною лайкою. Але це поступово має прийти. Взагалі не уявляю, як поширити український фільм в Європі, якщо він не здобув пальмової гілки. Це питання для мене поки що зовсім неосяжне.
– Цікавить твоя наступна робота, що необхідно для втілення сценарію в життя?
– Зараз ми з командою фільмуємо маленьку стрічку, абсолютно без фінансування (в нас є гроші лише на бензин і хліб з сиром). Це складно, але відсутність грошей - це ще не привід не знімати кіно. Ми чекаємо наступний конкурс від нашого Держкіно на отримання фінансування для наступної стрічки. А поки що працюємо так.
– Фільм порівнюють з японським хоку, як Ти сам характеризуєш своє кіно?
– Я не можу оцінити свій фільм, оскільки я його робив від початку до кінця, ретельно відбираючи кожен кадр і звук. Але якщо б це був не мій фільм, думаю, він би мені сподобався. І щось японське в ньому точно є! А взагалі мені подобаються фільми про простих людей.
«Україна велика…
Так, велика».
Дебютна повнометражна робота Дмитра Мойсеєва «Такі красиві люди» завершила кінопокази «ArtMaidan» – нової громадської організації, яка представляє сучасну культуру України. У 2015 році глядачі побачили 6 стрічок нового українського кіно: BABYLON'13 «Сильніше ніж зброя» (Гамбург, Ганновер, Кіль), «Поводир» (три покази в Metropolis Kino), «Креденс», «Брати. Остання сповідь». Хто прогавив можливість побачити сучасне українське кіно в серці Гамбурга, нехай викидає сокиру порожніх дискусій на тему «яке кіно» і чекає наступного року, в якому «ArtMaidan» і надалі показуватиме українське кіно на великих екранах кінотеатрів Німеччини.
Щира подяка працівникам Metropolis Kino за співпрацю та усім любителям кіно – за увагу.
«Обертається земля –
щасливий ти, щасливий я».
Наступні покази в Metropolis Kino «ArtMaidan» розпочнуться з нового, 2016 року. Стежте за новинами тут.
Текст: Юлія Марушко
Фото: Тіль Темний
Гамбург
