10
лютого в прифронтовому Харкові сталася мистецько-гуманітарно-культурна подія. З
одного боку це була прем’єра нового спектаклю Харківського театру для дітей та
юнацтва під назвою «Про Іванко, Змія та премудру Дуляну». З іншого – глядачами вистави стали діти захисників України, які
зараз несуть службу на передовій, а також діточки загиблих героїв війни. Була й
третя перлина цього яскравого дня – свою програму для юних глядачів підготувала
Патрульна поліція, щоб покращити їх настрій та навчити дечому корисному.
Перемога
над Змієм
Для
того, щоб ця зустріч дітей та артистів змогла відбутися, свої зусилля з
підготовки акції об’єднали дорослі: благодійний фонд «Європейське серце
України», Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого, декілька
інших благодійних установ. А місцем проведення прем’єрної вистави став Палац
Студентів (або, як його ще називають, Культурно-просвітницький центр)
Національного юридичного університету, де є зал зі сценою, який відповідає усім
вимогам безпеки, адже місто Харків весь час знаходиться під прицілом у
рашистів…
Директор
Палацу Студентів Ігор Галенко, починаючи виставу, оголосив хвилину мовчання,
адже в переддень прем’єри у Харкові внаслідок ворожої атаки загинула родина,
серед загиблих – троє дітей. Також директор Палацу попросив під час хвилини
мовчання згадати всіх тих, хто поклав свої життя, захищаючи свободу та
незалежність нашої Батьківщини. Також Ігор Галенко запросив на сцену усіх тих,
завдяки кому цей захід зміг відбутися. Керівник Благодійного фонду «Європейське
серце України» Максим Корнієнко зізнався, що мріяв про таку акцію давно:
– Ми
всі вдячні захисникам та захисницям України за той подвиг, який вони роблять на
фронті щоденно, щохвилини протягом вже майже 10 років. Але однієї вдячності тут
замало. Ми маємо допомагати і тим, хто на фронті, і тим, кого вони лишили в
тилу, тобто їхнім родинам та дітям, адже не може бути сильного фронту, коли
слабкий тил, батько не зможе воювати як слід, знаючи, що його дитина не має
всього необхідного для повноцінного дитинства. Для розвитку та навчання. Тим
більше ми маємо виказати шану до загиблих вояків, піклуючись про їхніх дітей,
їхні родини. З іншого боку – за кожною дитиною – майбутнє нашої країни, нашої
держави, заради якого і йде ця страшна війна. Ось чому ми ініціювали проведення
цієї акції, і плануємо провести ще не один подібний захід.
Юрій
Барабаш, проректор НЮА, доктор юридичних наук, сказав:
– Ті
орки, з якими ми воюємо, не тільки крадуть все, що бачать. Вони роблять дуже
страшну річ – вони ще намагаються вкрасти дитинство в наших малюків. Тому, коли
ми дізналися про цей проект, відразу ж погодилися, адже ми маємо створити для
діточок якийсь острівок радості, острівок дитинства, дати їм відчути, що життя
продовжується. Команда університету разом з волонтерами і надалі працюватиме в
цьому напрямку, днями у Палаці Студентів ми разом відкриємо центр психологічної
підтримки для родин військових. Прекрасно, що ми змогли об’єднати зусилля і
подарувати дітям годину-дві радості.
Підполковник
Олександр Луценко – заступник начальника Харківського обласного територіального
центру комплектування та соціальної підтримки, звертаючись до малечі,
підкреслив:
–
Діти, пам’ятайте, що ваші батьки – справжні Герої України, адже кожен, хто
сьогодні зі зброєю в руках виборює незалежність нашої держави, є героєм. Вашими
батьками сьогодні пишається вся Україна.
Підполковник
каже, що на своїй теперішній посаді служить тільки півтора місяця, а до того
він брав участь у бойових діях у складі українського війська, тому дуже добре
знає, як нелегко сьогодні тим, хто знаходиться на передовій. Від їх імені він
подякував організаторам заходу за те, що не забувають дітей військових,
підтримують їх морально.
Пастор
Ігор Гудзь – представник Харківської доброчинної фундації «Вікно допомоги», яка
надала гостям свята смачні подарунки – запевнив усіх присутніх, що зло існує
дуже давно, але воно завжди програє у боротьбі з добром, і так буде й цього
разу, отже ми маємо триматися добра, робити добрі справи – і перемагати.
Виконуючий
обов’язки директора Харківського театру для дітей та юнацтва Аркадій Чадов,
запрошуючи глядачів подивитися виставу, зауважив:
–
Йде війна. Але Харківський театр для дітей та юнацтва нікуди не поїхав, не
евакуювався. Ми залишилися разом з вами. Наш театр завжди працював для дітей,
це було і до війни, і зараз. Я сподіваюся, що дуже скоро ми будемо працювати в
своїй будівлі і в мирний час. А поки ми покажемо вам виставу, яка народилася
під час війни…
Спектакль
«Про Іванко, Змія та премудру Дуляну» – це дуже весела та життєрадісна
постановка. Яскраві костюми, виразні декорації, несподівані спецефекти – все це
в ньому є, а ще – доброта, яка поширюється на весь світ, адже де б не
мандрували герої, вони скрізь знаходять місце та час для добрих вчинків та
справжніх подвигів. Алегорична історія про вічну боротьбу добра зі злом, про
брехню та правду, про сміливість та боягузтво, про те, як перемогти підступного
Змія, і чи потрібно його при цьому вбивати… Перед глядачем як в калейдоскопі
проносяться яскраві образи та кумедні ситуації, і все це – під етнічну, приємну
музику, з дотепними жартами та несподіваними пригодами головних героїв.
Більшість
юних глядачів була у захваті. Хоча не обійшлося й без курйозів – один малюк
декілька разів виривався від матусі та вибігав на сцену, щоб особисто
відгамселити лютого злодія та захистити головного героя. Безстрашне дитинча
навіть один раз дотягнулося до Змія та дало йому пару стусанів десь на рівні
коліна… Це, мабуть, і є козацькі гени, бо люди іншого складу навряд чи змогли б
встояти в цій війні… Та хіба можуть бути іншими діти наших Героїв?!
Приємне
з корисним
Після
закінчення спектаклю публіка аплодувала довго і відверто. А потім усі – і діти,
і дорослі – забажали сфотографуватися на пам’ять з казковими персонажами. Втім,
в сусідньому залі на юних глядачів вже очікувала наступна програма.
Співробітники відділу зв’язків з громадськістю Управління патрульної поліції в
Харківській області Департаменту патрульної поліції підготували для малечі два
майстер-класи. Перший – з виготовлення ляльок-мотанок, другий – з правильної
поведінки на дорозі. Хлопчики та дівчатка зацікавилися обома майтер-класами, і
разом з поліцейськими весело та корисно провели час. А на згадку про цю зустріч
представники патрульної поліції подарували дітям книжки про правила дорожнього
руху, адаптовані для їхнього віку. Останній штрих – на виході, в гардеробі,
отримуючи свій одяг, кожен гість заходу взяв також пакет з солодкими
подарунками.
Казка, яка народжувалася під час війни
Після
спектаклю заходжу за лаштунки, щоб поспілкуватися з трупою. Першим натрапляю на
директора театру, Аркадія Чадова. Він розповідає, що спочатку спектакль мав
іншу назву:
– Цю
виставу ми задумали вже під час війни. І спочатку назва була така: «Та казка,
що казка». Наш режисер, Олександр Драчов, сам написав сценарій, де було і про
премудру Дуляну, і про хороброго козака, і про Змія. І ми розуміємо, хто такий
Змій – це ворог, який напав на нашу державу. Ми хотіли в казковій формі
розповісти дітям, що відбувається в світі. І дорослим розповісти, щоб кожен
по-своєму це зрозумів. Дітям це казка, а дорослим – натяк, що робити, як
перемогти. Для цього спектаклю ми зробили повністю нові декорації, я навіть не
знаю, як нам вдалося знайти на це гроші, як ми змогли все це зробити…
Потихеньку збирали у друзів, домовлялися, просили…
– І
коли ви почали репетиції?
– Ми
почали працювати над цим спектаклем у серпні 2023 року. Всю осінь ми готували
декорації, костюми, реквізитом. Ми телефонували всім нашим спеціалістам, які
через різні обставини поїхали з Харкова, і люди заради спектаклю поверталися,
хтось з Києва, хтось – з передмість Харкова, а хтось і з Західної України! Ми
дуже раді, що ця вистава тепер є, що відбулася її прем’єра. Ми знаємо, що
працюють в Харкові і інші театри, ми за них дуже раді, але рад ми й тому, що
наша прем’єра не гірша від прем’єр інших театрів, вона яскрава та органічна. І
ми хотіли б показати її по всій Україні, зараз ми ведемо перемовини про це.
Директор
театру каже, що серед акторів є й ті, хто вже відслужив на фронті, побував на
передовій:
– В
нашій трупі зараз акторів мало, а ролей в спектаклі багато, і кожен актор
виконує під час спектаклю по декілька ролей. Сьогодні актор, який грав і
Цисаря, і Змія, і цілу чергу інших образів, є одним з ветеранів-фронтовиків,
який повернувся з війни з контузією. Більше того, він повернувся в театр, і
сказав, що досі він захищав театр, а тепер буде служити в театрі, щоб разом з
нами емоційно та психологічно захищати людей. Є зброя, яка стріляє, і є зброя,
яка допомагає душі – це акторська майстерність.
–
Коли ви проводили репетиції, готували цей спектакль, поруч лунали вибухи,
навіть неподалік від вашого театру були влучання. Що вам допомогло не кинути
все це, а залишатися й працювати, незважаючи на існуючі ризики?
–
Відповідь на ваше запитання закладена у самій виставі. Ми – сильні, ми живемо в
Україні, і маємо силу перемогти будь-якого ворога. Ми розуміли, що ми тут
потрібні, що Україна – це ми самі. Україна – це народ, а не земля, і и вирішили
працювати, незважаючи ні на що.
– Чи
плануються в вашому театрі інші прем’єри?
–
Звісно. Нам тепер приходиться багато подорожувати, тому ми вирішили відновити
колись популярний спектакль «Золоте курча» для найбільш маленьких глядачів та
їхніх батьків. Там гратимуть саме це Золоте Курча, Лисиця, Вовк. Цілком мирна та спокійна вистава. Також ми плануємо
залучити до роботи в театрі молодих акторів, які прийдуть до нас працювати,
коли закінчать Академію культури. І вже з ними будемо ставити нові спектаклі.
Режисер
та сценарист спектаклю Олександр Драчов каже, що за час війни це – вже друга
прем’єра театру:
–
Перша вистава, яку ми поставили після початку війни – «Як хоробрий кравчик свій
страх шукав». Зрозуміло, що під час війни війну у наших постановках ніяк не
обійдеш. Ми маємо обирати для створення спектаклів ті казки, які мають
відношення до того, що зараз відбувається. Як народилася ця казка? Я взяв
декілька збірок українських народних казок, як дуже відомих та звичайних, так і
маловідомих, про які мало хто згадує. Є казка «Про премудру Дуляну», є «Казка
про те, як Іванко царя перебрехав», «Казка про козака Гната», якісь інші. Мені
залишилося лише об’єднати ці казки в єдиний сюжет, щось додати — і все,
сценарій готовий. Як вдалося зробити таку постановку під час війни? Я сам не
можу цього збагнути. Якщо перший спектакль ми зробили зі старими декораціями,
десь щось переробили, скомпонували їх по-новому, то в цьому все робилося з
нуля, все розроблялося по ескізах нашого головного художника, і, по сумісництву,
директора Аркадія Чадова. Були пошиті костюми, виготовлений складний реквізит.
Спектакль дуже багатий персонажами, отже, кожному актору, окрім того, який грає
головну роль, випало грати по 5-6 ролей. Але головний герой – Іван – постійно,
всю виставу, знаходиться на сцені. Музику для спектаклю написав Дмитро Абрамов,
він сам її виконав на народних музичних інструментах і записав. Наприклад,
пародію на імперський марш він зіграв на старовинному козацькому музичному
інструменті під назвою «коза». Світлана Симоненко виконує дві ролі: Дуляни та
Чуйки, ще одна акторка театру – Наталія Перепелиця є її змінницею на цих двох
ролях. Головна роль – Івана – дісталася Юрію Ніколаєнко. Руслан Романов – козак
Гнат. Заслужена артистка України Ольга Двойченкова виконує ролі Цариці,
королеви птахів та інші.
Олександр
Щукін – актор, якому в цій виставі прийшлося грати і головного злодія – Змія, і
головного пройдисвіта – Цисаря, і ще багато різних ролей. Каже, що від
спектаклю він у захваті:
– Я
пішов на фронт ще у 2014 році, побував, як то кажуть, на всіх лініях оборони.
Тричі мав контузію. Запрошення на цей спектакль застало мене у відпустці.
Раптом я почув телефонний дзвінок – і режисер сказав: приходь, мене є для тебе
не одна, а багато ролей! Ти мені потрібен. І я прийшов – і знов відчув цей
драйв, ці дитячі обличчя, що надихають, цю силу мистецтва! В театрі зараз грати
неможна, бо це небезпечно. Якби ви знали, в яких жахливих умовах нам
приходиться зазвичай виступати: це бомбосховища, якісь бібліотеки, зали
підприємств, це просто свято, що сьогодні ми грали в такому зручному залі, на
такій професійній сцені…
– Що
ви відчували, виступаючи зараз фактично перед дітьми своїх побратимів, таких
саме солдатів, як ви?
–
Десь рік тому на свято Святого Миколая до мене звернувся полковник Ткачов, який
знав, що я актор (в мене на фронті і позивний був «Маестро»), і він запитав, чи
зможу я організувати празник для дітей вояків нашої бригади. А я знаю, що актор
не може не виходити на сцену більше року. Він починає боятися глядачів, боятися
привернути на себе увагу, простіше кажучи, стає професійно непридатним. А тоді
був як раз майже рік, як я не виходив на сцену жодного разу. І я сказав: «Так,
я можу організувати свято, але за однієї умови: що я буду Святим Миколаєм». І я
зателефонував фронту нашому виконуючому
обов’язки директора театру пану Чадову і кажу: допоможіть, я буду грати роль
Святого Миколая, мені потрібен якийсь текст, що я маю казати. І мені десь листа
два віршованого тексту хлопці підготували. Грим дали, вдягли, бороду… Я вийшов
на сцену, і ці діти, ці очі… Це таке класне відчуття, коли в тебе вірять, і ти
робиш все, щоб їх не підвести. Ти стаєш впевнений у собі, впевнений в них,
впевнений в тому, що ти робиш. Там, серед глядачів, сиділи комбати, яких я
запросив на сцену, і вони як малі дітки виконували мої завдання. І таке
відчуття в мене тепер кожного разу, коли я виходжу на сцену. Хоча є обставини,
які треба подолати. Наприклад, зараз йде сніг, і в мене через наслідки контузії
кружиться голова. А ще частину часу я працюю в масці, і мені просто в обличчя
йде дим зі спец ефектів. А ще незнайоме приміщення, де важко зорієнтуватися, і
треба постійно підлаштовуватися, щоб не впасти. А одного разу було ще гірше: ми
виступали в приміщенні, де мені треба було танцювати, а підлога слизька, взуття
повністю шкіряне, тобто слизьке, вирубається світло, вмикається стробоскоп, в
обличчя направляється театральний дим, а ще йде густий сніг – повна імітація
бойових дій. Нічого, впорався. Адже глядач надихає.
Звертаюся
до глядачів. Ірина привела на подію двох своїх дітей, хлопчика та дівчинку.
Каже, що від того, що відбувалося всі троє у захваті:
–
Нам все дуже сподобалося. Діти дивилися виставу як заворожені!
– Чи
часто вдається відвідувати з діточками такі мистецькі заходи?
–
Ні, не часто, навпаки, дуже рідко. Наш батько зараз воює в Харківській області,
вже зранку йому розповіли, що поїхали на виставу, а як прийдемо додому – будемо
розповідати, що та як відбувалося, бо йому все це також цікаво.
Олена
– дружина загиблого військовослужбовця. Каже, що не тільки її сину Саші, але й
їй самій сподобалася прем’єра:
–
Такі щирі актори, такі відкриті. Ми дуже рідко зараз кудись вибираємось, тому
що мені страшно через дитину. Тут безпечно, тому я наважилася сюди прийти.
Також сподобалися поліцейські, такі чемні, уважні до дітей. Син ніколи не любив
поробки робити, а тут він зацікавився як робити ляльки-мотанки, все в нього
вийшло, він був від цього дуже щасливий.
Коментуючи
результати заходу, один з його ініціаторів Максим Корнієнко сказав:
–
Більше ста дітей отримали запрошення на цю виставу. Нажаль, приїхати змогли не
всі, адже тільки вчора в Харкові був обстріл, і коли я телефонував в одну з
родин військовослужбовців, я почув у відповідь: «Який спектакль, в нас тут все
горить навколо, всі будинки…» Так, війна нікуди не поділася, не зупинилася, але
ми маємо робити такі паузи хоча б для наших дітей, щоб вони отримували все те,
що необхідно для повноцінного дитинства, для духовного та культурного розвитку.
І, коли бачиш радісні очі цих діточок, розумієш, що всі організаційні зусилля
були не марними, спрацювали на добру справу, на нашу Перемогу.
Залишається лише додати, що діти, які входили до Палацу зранку, і ті, які виходили під вечір – це були немов би зовсім різні діти. Перші були сумними та трішки переляканими, другі – були радісними та веселими. Отже, зусилля дорослих не були марними. Свято вдалося…
Текст/фото/відео:
Олег Перегон
Харків
