Як відомо, у Берліні не тільки зоопарків одразу два.
Наприклад, багато однакових назв вулиць. Це через те, що деякий час був
Західний Берлін і був Східний – столиця НДР. Однакових назв вулиць
зустрічається навіть більше, оскільки Берлін колись складався з безлічі
містечок.
Є й газети з однією назвою. Дуже простою – «Берлінська
газета». Щоправда, одна назва пишеться повністю – Berliner Zeitung, а друга
скорочено – BZ.
Мало хто замислювався, чому так. Дуже коротко нагадаю.
BZ вже майже 147 років. Berliner Zeitung вперше вийшла 1877
року. У 1904 році з'явилася абревіатура BZ. Газет у Берліні тоді були десятки,
і BZ стала однією з перших у світі газет, що продавалися на вулиці. Газета
з'являлася о 12 годині, і продавці кричали: «БеЦет!».
Газета друкувалася до 1943 року. У 1953 році вона знову
вперше вийшла після війни, а 1959 її купив Аксель Шпрінгер. У 1992 році
з'явився і недільний випуск. Біля логотипу стоїть девіз: «Голос Берліна».
Тепер про другу газету.
Berliner Zeitung заснована в травні 1945 року. З 1948 року
до 1990 року поширювалася переважно у Східному Берліні.
Першим головним редактором був полковник Олександр Кірсанов.
Редакція складалася з радянських офіцерів, колишніх бійців Опору і членів Комуністичної
партії Німеччини. Газета швидко перейшла під контроль міської ради Берліна, а
1953 року передана під контроль ЦК СЄПН.
Після об'єднання Німеччини 1990 року газету кілька разів перепродавали,
востаннє 2019 року, коли її купило подружжя Зільке і Гольгер Фрідріх.
Потім сталося кілька скандалів. Головним був той, коли
з'ясувалося, що Хольгер Фрідріх був інформатором Штазі під кодовим ім'ям «Пітер
Бернштейн». Фрідріх передавав інформацію про солдатів, з якими він служив.
Документи свідчать, що це були вкрай компрометуючі повідомлення. Сам Фрідріх
заявив, що він був змушений співпрацювати зі Штазі після невдалої спроби втекти
з країни.
Фрідріх також торік підписав «Маніфест за мир» Сари
Вагенкнехт і Аліси Шварцер проти поставок зброї Україні.
Ну, а ще тут отримали роботу деякі колишні співробітники російських
пропагандистських ЗМІ – RT і Sputnik. Зокрема, з цього року Томас Фасбендер,
який довго жив у росії, навіть був там підприємцем, і написав біографію путіна.
Загалом, як ви зрозуміли, Berliner Zeitung – лівоцентристська
газета, а BZ виходить у Шпрінґера, і цим все сказано. Axel Springer Deutschland
GmbH однозначно і без жодних застережень підтримує Україну та Ізраїль у їхній
боротьбі зі злом.
А тепер до суті справи.
2 квітня трапилися гучні
розбірки, в яких взяли участь посол України і Berliner Zeitung. Усе почалося з
того, що Олексій Макеєв у мережі Х написав, що не радить читати і давати
інтерв'ю Berliner Zeitung. Навіть назвав газету Berliner Volksrepublik Zeitung
(«Газета Берлінської Народної Республіки») і задався питанням, чи не стала
газета «Радіо Москва». Він також написав, що її деякі співробітники раніше
працювали на російські пропагандистські ЗМІ і під тегом «Аморальний компас» навів
цитати з публікацій газети, які зовсім в дусі російських наративів про Україну.
Природно, Berliner Zeitung миттєво обурилася і випустила
статтю «Ми протестуємо: посол України нападає на Berliner Zeitung».
Ось що там. «Головний редактор і видавець заявили з приводу
публікації: «Ми рішуче виступаємо проти особистого наклепу на окремих
редакторів і авторів Berliner Zeitung з боку посла України Олексія Макеєва. Ми
розглядаємо абсолютно необґрунтовані нападки на названих редакторів і авторів
як спробу залякування і, отже, як посягання на свободу преси. Ми вражені, бо до
цього посту на X не було жодної прямої скарги посла до редакції Berliner
Zeitung. Ми очікуємо, що посол України поважатиме свободу преси в європейській
демократії».
І далі написали, що у газети «вже давно склалися дуже хороші
професійні відносини з українським посольством. Газета кілька разів брала
інтерв'ю у попередника Макеєва Андрія Мельника».
На перепалку звернули увагу інші ЗМІ. Навіть DW у публікації
«Berliner Zeitung відповіла на критику посла України» написала: «Олексій Макєєв
звинуватив Berliner Zeitung у «спотворенні реальності та правди» про війну в
Україні та різко розкритикував низку працівників газети за їхнє минуле в
російських державних ЗМІ. ... Газета Berliner Zeitung увечері у вівторок, 2
квітня, реагуючи на різку критику на адресу її співробітників з боку посла
України в Німеччині Олексія Макеєва через те, як вони висвітлюють війну Росії
проти України, закликала останнього «поважати свободу слова в європейській
демократії».
Не залишилася осторонь і газета Bild. У статті під заголовком «Через
кремлівську пропаганду український посол атакує Berliner Zeitung» навели
пояснення Макеєва: «У відповідь на мою засновану на фактах критику дедалі більш
маніпулятивних репортажів газета Berliner Zeitung уявила себе жертвою та
спотворила мою критику репортажів Berliner Zeitung, перетворивши її на атаку на
свободу преси». Посол також назвав наклепом припущення в тому, що його критика Berliner
Zeitung пов'язана з тим, що він співпрацює з конкуруючою газетою Tagesspiegel.
Впливова Welt
і зовсім назвала свою статтю «Berliner Zeitung у клінчі з українським послом».
А ось, як відреагували, наприклад, деякі український
ЗМІ. Telegraf: «Скандал у Німеччині: український посол «проїхався»
по відомій газеті, та відповіла». Informator: «Український
посол в Німеччині звинуватив відоме ЗМІ в кремлівській пропаганді: що відповіли
журналісти – деталі скандалу». Тобто, так – це скандал.
Російські ЗМІ теж
радісно збудилися. «Німецька газета Berliner Zeitung звинуватила посла
України Олексія Макеєва в залякуванні співробітників і нападках на свободу
слова». Дехто навіть покепкував, що в будь-якому разі Макеєву ще далеко до
свого попередника Мельника, який обзивав Шольца «ліверною ковбасою».
Власне, на цьому все могло й закінчитися. Але вже 3 квітня у
Berliner Zeitung з'явилася публікація: «Андрій Мельник захищає BerlinerZeitung: «Абсолютно заборонено».
Цитую. «Колишній посол України в Німеччині Андрій Мельник
різко розкритикував напад на газету Berliner Zeitung з боку посла України в
Німеччині Олексія Макеєва. ... Мельник розповів газеті Berliner Zeitung про дії
Макеєва: «Ті, хто возвеличив таких закоренілих пропутінських лакеїв, як Мануела
Швезіг або Міхаель Кречмер, і зробив їх соціально прийнятними, не мають
морального права нападати на вільні німецькі ЗМІ через критичні репортажі».
Удар нижче пояса категорично заборонений. Свобода преси безцінна і має поважатися
всіма».
І що ми в підсумку маємо?
Я не знаю, що спонукало посла Макеєва так несподівано різко
виступити проти Berliner Zeitung. Адже якась причина точно була.
Справедливості заради треба сказати, що хоч Berliner Zeitung
і пише, що вона незалежна, пропонує різні точки зору і виступає проти
екстремізму, є багато «але». Газета
пише, що її зброя – слово. І вона цією зброєю безумовно користується. Звідси і
цитати, які наводить посол Макеєв. Тому про свободу слова говорити потрібно, але
ображатися на критику, не прислухатися до неї, не варто. Журналісти знають, як
можна на перший погляд безневинними фразами засмітити мізки і протягнути
потрібну думку. Хоча б посіяти сумнів. Усе залежить від того, скільки разів це
повторити.
Кожне ЗМІ має повне право на свою редакційну політику, якщо
це в рамках закону. І хоч би як редакція не запевняла, що вона незалежна й
об'єктивна, політику цю часто дуже добре видно.
Можливо, послу Макеєву потрібно було звернути увагу
громадськості на цю проблему більш елегантно. І хоча тут не було прямих образ у
дусі попередника, а радше дещо провокативні формулювання, відчувається, що
місцями нерви нашого посла трохи здали.
При цьому я посла Макеєва дуже добре розумію. Зрештою, якщо
йдеться про свободу слова, то чому газета повинна цю свободу мати, а посол –
ні? А критикувати Berliner Zeitung точно є за що.
Але ось що я точно вкотре не схвалюю, так це дії колишнього
посла України в Німеччині. Я не знаю, Berliner Zeitung вийшла за коментарем на
нього, чи він сам вирішив щось сказати з цього приводу. Але для мене це просто
ненормальна ситуація, коли один український посол нападає на іншого
українського посла. Та ще не вперше! Замість того, щоб працювати спільно на
благо України, щоб показувати, що ми єдині, ось таке. Це як взагалі? І чому
посол у Бразилії (нехай і колишній у Німеччині) ніяк не забуде, що він уже не в
Німеччині, що тут є свій представник України, і що потрібно перестати нарешті
комунікувати з німецькими ЗМІ з кожного приводу. Скоріше потрібно більше
думати про результати роботи саме в Бразилії. Для мене якось зовсім
протиприродно, коли в Німеччині є посол України, але посол України у Бразилії
чомусь Німеччину ніяк не забуде. Не як країну, а як місце праці. Навіщо коментувати роботу колеги і створювати
складнощі? Чи зараз у нас такі часи, що є посол, а є тіньовий посол? У нас є багато послів, які після нового
призначення продовжують підтримувати інтерес до себе в минулій країні служби і
моніторять дії свого наступника? Цікаво, що думає з цього приводу МЗС України?
Я не прихильник тенденцій, які спостерігаю і не схвалюю у
роботі деяких дипломатів. Посол гарний тоді, коли його роботу не видно. Але
вона є. І робота ця ефективна. А суперечки в дусі дипломатичних гопників
Лаврова і Захарової, так, увагу привертають, підписників дають, журналістів до
клавіатури тягнутися змушують, але не прикрашають. І не потрібно думати, що
така робота увійде в підручники дипломатичних вишів. Ну хіба що прикладом, що
можна працювати і так, але краще по-іншому. Тихіше, елегантніше, дієвіше.
Я розумію, що є симпатики посла Мельника і є симпатики посла
Макеєва, і вони можуть мати свої точки зору на на все вище сказане. Я бачу саме
так, і мені скандал, коли іноземці розуміють, що навіть усередині спільноти
українських дипломатів згоди немає, вкрай неприємний. Навіщо в цій і так
напруженій ситуації було потрібно підливати масла у вогонь?
І посол Мельник, і посол Макеєв – дуже досвідчені дипломати з
великим досвідом роботи, тому сподіваюся, що вони на цю публікацію не
образяться. Якісь їхні дії мені подобаються, якісь зовсім ні, але вже точно не
потрібно влаштовувати розбірки ще й між собою. Хоча це стосується скоріше
одного з них, але все ж таки.
А з чим точно не посперечаєшся, так це з тим, що з російською пропагандою і «розумінням путіна», від кого б вони не виходили, потрібно постійно боротися. Що наш сайт уже багато років і робить, навіть без жодної підтримки тих, хто за службовим обов'язком має в цьому допомагати.
Текст: Ігор
Магрілов
Фото: скріншоти зі ЗМІ, соціальної мережі Х
