Не секрет, що в лавах Збройних сил України
несуть службу добровольці, які приїжджають з різних країн світу, щоб стати
пліч-о-пліч з українцями в боротьбі з російськими окупантами. З одним з таких
лицарів ми поспілкувалися у Харкові.
Ектор – громадянин Фінляндії, нещодавно він приїхав в Україну з однією метою – взяти участь у війні за незалежність нашої країни. Але до того, як цей молодий чоловік відправиться на передову, ще має відбутися декілька подій. Зараз іноземець пришвидшеними темпами вивчає українську мову та опановує наші медичні стандарти. Нам вдалося зустрітися з добровольцем в перерві між його заняттями.
Спілкуємось англійською, якою він володіє досконало.
– Пане Екторе, звідки ви до нас приїхали?
– Я живу в місті Гельсінкі, мій батько – фін,
а мати – колумбійка. Але я виріс та живу у Фінляндії.
– Тобто у вас європейський паспорт?
– Так, я маю європейську ID-карту.
– Чи є у вас якась військова освіта?
– Я 12 місяців відслужив у фінських збройних
силах.
– Тож, ви є офіцером чи солдатом?
– Не те, не те, я маю вищий чин, ніж солдат, і
нижчий, ніж офіцер – я сержант.
– Яка ваша військова спеціальність?
– Військовий медик.
– Чи доводилося вам раніше брати участь у
військових діях?
– Ні, в мене поки що не було такого досвіду.
– А чи доводилося надавати реальну допомогу
під час служби, або це були тільки тренування?
– Так, коли я служив в армії, сталася дорожня
аварія, і мені доводилося надавати першу допомогу реально травмованим
військовим. Це була доволі серйозна аварія, і деякі люди сильно постраждали,
наша допомога була їм справді необхідна.
– Скільки вам років?
– Двадцять два.
– Чим ви займалися після армії?
– Два роки я навчався в університеті, набув
рівня бакалавра.
– З якої спеціальності?
– Глобальна політика.
– Ви хочете стати політиком, чи це ваше хобі?
– Це мене дуже цікавить, тому я й пішов на
навчання.
– Що ви плануєте робити в майбутньому?
Займатися політикою чи робити військову кар’єру?
– Не знаю, я хочу робити щось корисне,
допомагати іншим людям. Я думаю, після участі у війні та служби в Україні, я
знову повернуся до Збройних сил Фінляндії, щоб втілити в життя отриманий тут
досвід, щоб зробити нашу медичну військову службу більш ефективною.
– А чому ви вирішили приїхати в Україну та
взяти участь у цій страшній війні?
– Я співчуваю усім вашим військовим, і
відчуваю свою спроможність допомогти тим, хто тут воює, хто захищає вашу
країну. Якщо ти відчуваєш, що в тебе є знання, є можливість допомогти тим, хто
цього потребує, ти починаєш відчувати відповідальність за це, тобто, ти
починаєш думати, що ти можеш зробити для цих людей, як допомогти.
– Чи ви знали щось про Україну до цього?
– Так, я чув багато про Україну, читав деякі
книжки. Але допоки війна не почалася, я не планував фізично приїздити сюди. Я
жертвував гроші на організацію протестів, коли війна почалася, щоб агресор її
зупинив. Ми боролися за мир.
– Фінляндія теж пережила війну з Росією, хоча
це й було в минулому сторіччі. Чи пам’ятає фінський народ цю війну, і чи
вплинула вона якось на ваше рішення сюди приїхати?
– Так, в тій війні безпосередню участь брав
мій дідусь, він бився проти Радянського Союзу. Він не любив російських людей,
бо вони окупували містечко, де він жив, отже, він та решта членів нашої родини
втратили все: і домівку, і геть усі речі, а частина його друзів та знайомих
була вбита, або залишилася на окупованій території, і з ними було втрачено
зв’язок… Отже, наша родина пам’ятає цю війну, щоправда, між мною та її жертвами
відстань у три покоління, отже, я не знаю імен загиблих, тим не менш, для мене
це важлива тема. І, хоча з моєї родини на ній ніхто не загинув, загиблі були
серед наших тодішніх сусідів…
– Що ви плануєте робити зараз в Україні?
– Перш за все, мені потрібно вивчити
українську мову, оскільки медику конче необхідна комунікація з постраждалими, з
іншими медиками. Перше, що має вміти військовий медик – це надавати першу
допомогу постраждалому, друге – це комунікувати з людьми. Я сподіваюся служити
якомога краще, тому мені потрібно швидко вивчити мову.
– В Україні та Європі назви деяких медичних
препаратів не співпадають, чи не буде це проблемою, щоб зрозуміти наші назви
ліків?
– Ні, по-перше, військовий медик оперує 15-16
препаратами, здебільшого, знеболювальними. По-друге, значну частину обладнання
та медичного спорядження я привіз із собою з Фінляндії, це бандажі, турнікети,
деякі інші речі, отже, вони мені знайомі та з їх назвами проблем точно не буде.
– В польовій військовій медицині Європи та
Україні існують різні підходи до надання допомоги пораненим, наприклад, при
сортуванні поранених та постраждалих в різних країнах впроваджені різні
алгоритми дій медиків. Чи буде вам
складно синхронізувати дії з іншими медиками, чи не завадить це вашій
ефективній роботі?
– Взагалі, в сучасній українській військовій
медицині багато спільного з американською практикою надання допомоги пораненим.
Фінські збройні сили також багато чому навчилися у американців у цьому
напрямку. Дійсно, є принципово різні речі, наприклад, в документуванні. У
медичній картці пораненого треба вказати, що з ним сталося, українською мовою,
бо саме цю мову розуміють місцеві лікарі, до яких буде транспортований пацієнт
після надання йому первинної допомоги. Але я знаю латинську мову, отже, можу
написати діагноз і латиною, а не тільки по-фінськи або по-англійськи. Я також
впевнений, що вивчу українську мову на тому рівні, щоб написати
супроводжувальну записку як треба.
– А якщо станеться так, що до вас потрапить
поранений росіянин. Чи зможете ви надати йому медичну допомогу, незважаючи на
те, що він – ворог?
– Так, зможу, адже це – обов’язок усіх
медиків, як докторів, так і парамедиків, ми зобов’язані допомагати усім, хто
потребує допомоги. Для медичного працівника немає різниці, з якого боку
конфлікту постраждалий, якщо є така можливість, йому має бути надана допомога. Однак,
якщо чесно, від цього я навряд чи буду в захваті.
– Ви одружені?
– Ні.
– А як ваші родичі, ваші батьки, ваші друзі
поставилися до вашого рішення їхати на війну?
– Жоден з них не сказав мені: «Ти правильно
вчиняєш, їдь», якщо коротко. Всі намагалися переконати мене не їхати. Але
пізніше моя родина згодилася разом з моїм дідусем, що боротися проти агресії – це
традиція нашого роду. І вони не стали протидіяти моєму виїзду.
– Яке перше українське слово ви вивчили?
– Перевірка (посміхається).
– А ще які слова ви вже знаєте?
– Крововтрата, тиск, термін.
– А ще?
– Слава Україні!
– Ви вже куштували українські страви, якась
сподобалася?
– Борщ. Дуже сподобався.
– А що вас вразило в Україні?
– Дуже добрі люди, які навіть незважаючи на
війну, не втрачають гарного настрою та почуття гумору. Це дійсно вражає.
Нажаль, Ектор не погодився на фото, бо не хоче його публікації, адже це може завадити йому на передовій. Зараз підготовкою вояка-добровольця займається ціла команда українських волонтерів. Йому оформлюють необхідну папери, допомагають вивчити мову, знайомлять з вітчизняними особливостями військової медицини, оформлюють страховку. Важливий пункт програми – вивчення українського законодавства, зокрема, Ектору готуються провести декілька лекцій з української Конституції. Адже військовослужбовець в Україні має чітко виконувати вітчизняні та міжнародні нормативні акти, а виконати те, чого не знаєш, неможливо. Кажуть, кілька місяців – і пан Ектор буде на фронті, де такі фахові та сміливі люди завжди необхідні. Але перед цим він має здати іспит, зокрема, на знання законів, адже вимоги і для українських вояків, і для іноземних добровольців – однакові. Як тільки доброволець перетнув наш кордон, він опинився під цілодобовим юридичним захистом фахових правників. І ця допомога залишиться з ним допоки він буде перебувати в Україні. Залишається тільки побажати сміливому вояку удачі, витримки та Перемоги.
Текст/фото: Олег Перегон
Харьков
